THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM AN UNDISCLOSED LOCATION.
* All images and answers in the feature were provided by the WOW Woman, unless otherwise specified.
INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.
GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.
“As a Ukrainian living abroad, I am in awe of all women Inside Ukraine making ends meet during the most brutal russian miliary offense on my home country. Some women though, are just built differently. I’m unable to sufficiently capsulize my feelings about Ms. Irina Terehovich-Sopko, imagine nor match her level of dedication toward Ukraine’s defense. What I am able to take away from Irina’s words, is the resolve for all of us, especially Ukrainians abroad, to strive and sacrifice something to help Ukraine. I’m thankful to Ms. Terehovich for that push and reminder; global democracy rests on the outcome of this invasion on this sovereign European nation. I pledge to make a concerted effort to do something every day; thanks to this wake up, I plan to consistently sacrifice either my time or money to help Ukrainians defeat the hostile russian aggressor.
Ms. Terehovich-Sopko first volunteered for the Armed Forces of Ukraine in early 2010's when it was still impossible for women to officially serve in the combat positions in the military. But when russians invaded the first time, in 2014, the rules of the game changed - competent volunteers were suddenly noticed, no matter their gender. So later that year, when russians succeeded in their illegal takeover of Ukrainian eastern provinces and Crimea, Irina enlisted. Irina is from the western region of Ukraine, the beautiful Carpathian mountains - fresh air, forests and European feel - yet she made her way all the way to the front, in the industrial east, and began her career as a defender. Since the full-scale invasion of February 2022, Irina doubled down; she is now a Staff Sergeant with the Armed Forces of Ukraine. Irina risks her life daily for her three beautiful children she left behind and for their and every Ukrainian’s future. Irina has seen and heard what russians bring with their “liberation”; she thus wants Ukrainians to keep their basic human freedoms - rights to life and liberty, freedom from occupation and torture, freedom of opinion and expression - all the liberties we sometimes take for granted in the west. Irina’s daily sacrifices, immense risks to her life and safety, get me fired up to act and support her efforts from the rear. We cannot let russian fascists in, we must keep supporting Ukraine!”
Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman.
Staff Sergeant, Armed Forces of Ukraine, Undisclosed Location
1. Name.
Irina Terehovich-Sopko.
2. Where were you born and where do you live now?
I was born in Mizhhir'ya, Zakarpattia region.
3. What did you study and what is your current profession?
I have been serving in Armed Forces of Ukraine since 2015, so I have been defending my country since 2015, after the full-scale invasion we were already in the east and took up defense immediately. There was no clear demarcation line, so it was a bit difficult, the russian invasion was very strong.
4. What did your typical day look like before the war and how has your role changed since the invasion of Ukraine?
Organizing observation posts, adjusting artillery, orientation on the ground, this is something I know very well.
Following four excerpts are from Irina’s interview with nv.ua:
“I have three children, the youngest son is 4-years-old; my husband is also a soldier. How does work at the frontline and motherhood combine? Truth is, it’s not possible to combine, hence my mother and my daughters, who are 21 and 23, are helping me - they are fully engaged with their younger brother.”
For Irina, the war began in 2015. That’s when her path from a volunteer to an anti-tank commander began. Before 2014, Irina worked in Crimea. After the annexation of Crimea by russia, Irina took the last train to a Ukraine-controlled area and settled in the city of Mykolaiv. Together with other women, she started an initiative to sew army uniforms, T-shirts, and other things for the Ukrainian military.
Later, Irina decided to volunteer for the Armed Forces of Ukraine. She first started as a radio dispatcher, but her destiny was to meet an easel anti-tank grenade launcher (a tripod-mounted man-portable, 73 mm caliber recoilless gun).
“At first, I started as a spotter, then I was doing my own shooting. Next, I became the head of a grenade launch unit and later was transferred to an anti-tank unit. I have come a long way from a soldier to an anti-tank unit Commander.”
On February 24, 2022 (the day of the full-scale russian invasion), we unloaded in the East of Ukraine, on the front line. It was dark, we did not have time to take out our belongings as there was a threat of an enemy air strike. Eventually, russians bombed the unloading station in Svatove (a city in Luhansk Region) and our ammunition and belongings burned. Such was the beginning of the full-scale war for me and my crew.
5. What do you think are your strengths and superpowers?
Organising our work, collecting information for our work, to be at least one step ahead of the enemy.
6. What concrete actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people?
Well, as practice has shown, women are morally stronger than men, so some stressful situations are easier to handle.
7. How do you take care of yourself? Is it possible to remain morally stable in the face of war? What exactly helps you pull yourself together?
I look at many things with a different set of eyes. I'm encouraged when people come to the frontline of combat operations and thank me with tears in their eyes. This inspires me to go onward, to our victory.
8. Do you feel that the war has changed you? In what ways? Were you surprised by yourself (how you held on, remained strong, found inspiration in unexpected sources, etc.), by your country, by your ideas about humanity, by your attitude to the world? What was an epiphany for you?
We, Ukrainians, will go to the end. We will not kneel before the russian horde.
Following two excerpts are from Irina’s interview with zaholovok.ua:
“Now I have a combat position, but before that I was a radio operator. In particular, I was engaged in surveillance, to know how and where the enemy moved (we knew when they went to the toilet and under which bush).
I hardly ever spent a day at the HQ, although I was offered such a job; I always wanted to be near my guys. During the war, I met my future husband, and after a while I had to take a break. I went on maternity leave for a year and eight months. I performed combat missions until about sixth month of pregnancy. I remember how all the guys were worried about me then, because they had never seen a pregnant soldier at war.”
“Ukraine’s region where I’m from, Zakarpattia, is very patriarchal. Some have audacity to tell me to my face that as a woman, the risks I’m taking are stupid. They think that since I'm a mother and I have children, I should stay at home, inside the four walls. When I hear that, I initially agree with them, but then ask “If I stay at home, who will give my children a chance at a future?” Fine, we all sit inside four walls, then what? What are we going to do when the enemy reaches our doorstep? The easiest thing to say is "stay home".
Unfortunately, reality is we live during the time when women feel compelled to take up arms and go to war to defend Ukraine. Meanwhile, many Ukrainian men run away abroad because it is not their job to fight. Yet it is all of a sudden their job to tell women how we should act and what we should be doing? This type of attitude offends me. However, I'm comforted by the fact that majority of my fellow countrymen respect and celebrate my choice to serve.
In my opinion, there are no ‘male' and 'female' professions. There are just people, their skill sets and their capabilities."
9. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?
These are my sisters, ordinary women who are defending our country with me, who are bringing aid, who have left their children at home to protect them, unlike men who flee to Canada or Europe or buy themselves a disability diagnosis (to get out of service).
10. What place or activity makes you the happiest?
My family makes me the happiest, my home is my most cherished place on earth.
11. What will be the first thing you do when Ukraine wins? What do you dream of for yourself and your family after the war is over?
I want to spend all my remaining time with my children, attempt to make up the time that I have lost for all these years, while my children have been growing up without me.
“I want the war to end and for the children to grow up in a peaceful and prosperous Ukraine. We need to win this for them. Unfortunately, our task is easier than theirs: to drive the Muscovites out and re-establish peace. Our kids will need to rebuild the country and strengthen it. I think theirs is a much more difficult task.”
12. Where can others find information about you/your activities? (links to website, social media pages, etc.)
Unfortunately, I cannot disclose such information at this time.
13. What do you want your children to know about their mum? What keeps you going?
The most important thing I want them to know is that I love them, and I am ready to give my life for their happiness in a peaceful Ukraine.
14. What did you want to be as a child? Have you ever thought that this would be your profession?
My dream was to become a military officer, but my mother was against it. As a result, I followed my parents' profession of forestry engineer. Now, my mom has accepted my choice of a career.
15. What hopes do you have for Ukraine after the war?
After a great neglect and chaos, prosperity will surely come.
16. How can the world help Ukraine and help you now?
Please send us the latest weapons, teach us new training techniques in military affairs and keep supporting us on the global political arena.
What would you like to say to Ukrainians and the world today? ( via zakarpattya.net.ua)
I believe that we will definitely win. This is the beginning of the russian end. A few more fatal mistakes by their army and they will have a coup. I am inclined to think that it will be the military.
We need to remember what a heavy price Ukrainians are paying for all this - how many people were killed, how many lives have already been broken. I would like to see the rehabilitation programmes in line with European and NATO standards that have been implemented in recent years, continue. There is a lot of work to be done. We must assist returning servicemen with reintegration into society. Similarly, we must help military families who will need to live, relate and communicate with war veterans. The truth is, people return from the war completely changed. The war affects mental state of children who do not see their parents as well as parents who do not see their children.
I believe that everything will turn out fine for Ukraine. As for russia, they should be afraid, because they have no such programmes, now or ever - those soldiers who survive will simply be thrown out onto the streets, as they once were after the war in Afghanistan,. Their vets will be left begging in the streets, and their government will not take care of them - this is 100% guaranteed. Russian society will face a full-blown public contagion, because all those maniacs who came to Ukraine to torture and rape our people, will be returnung home. Believe me, they tasted blood once already and will continue to crave it at home as well. What I really want at the end of the day, is for everyday russians to feel the same pain they brought on us. I want them to understand who was sent where, why and what atrocities they inflicted.
ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE" - З ПЕРЕДОВОЇ.
* Всі фотографії та відповіді в матеріалі були надані WOW Woman, якщо вказано інакше.
СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.
СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.
“Як українка, яка живе за кордоном, я в захваті від усіх жінок усередині України, які виживають під час найжорстокішого російського військового нападу на мою країну. Однак деякі жінки просто побудовані по-різному. Я не в змозі в достатній мірі висловити свої почуття до пані Ірини Терехович-Сопко, уявити або порівняти рівень її відданості обороні України. Що я можу винести зі слів Ірини, так це рішучість усіх нас, особливо українців за кордоном, прагнути і жертвувати чимось, щоб допомогти Україні. Я вдячна пані Терехович за цей поштовх і нагадування: світова демократія залежить від результатів цього вторгнення в нашу суверенну європейську державу. Я присягаюся щоденно докладати зусиль, щоб щось робити; завдяки цьому пробудженню я планую постійно жертвувати свій час або гроші, щоб допомогти українцям перемогти вороже налаштованого російського агресора.
Пані Терехович-Сопко вперше пішла добровольцем до Збройних Сил України на початку 2010-х років, коли жінки ще не могли офіційно служити на бойових посадах в армії. Але коли росіяни вперше вторглися в Україну в 2014 році, правила гри змінилися - раптом стали помічати компетентних добровольців, незалежно від їхньої статі. Тож пізніше того ж року, коли росіянам вдалося незаконно захопити східні області України та Крим, Ірина пішла служити в армію. Ірина родом із західного регіону України, з прекрасних Карпатських гір - свіже повітря, ліси та європейська атмосфера - але вона пройшла весь шлях до фронту, на індустріальний схід, і почала свою кар'єру захисника. З початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року Ірина пішла вдвічі далі - вона стала головним сержантом взводу. Ірина щодня ризикує своїм життям заради трьох прекрасних дітей, яких вона залишила, заради їхнього майбутнього та майбутнього кожного українця. Ірина сама бачила і чула, що росіяни приносять зі своїм "визволенням"; тому вона хоче, щоб українці зберегли свої основні людські свободи - право на життя і свободу, свободу від окупації і тортур, свободу думки і вираження - всі ті свободи, які ми іноді сприймаємо як належне на Заході. Щоденні жертви Ірини, величезні ризики для її життя та безпеки спонукають мене діяти та підтримувати її зусилля з тилу. Ми не можемо впустити російських фашистів, ми всі повинні продовжувати підтримувати Україну!”
- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman.
головний сержант взводу, Збройні Сили України
1. Імʼя.
Ірина Іванівна Терехович-Сопко
2. Де ви народилися і де ви зараз живете?
Народилась, Закарпатська обл., Міжгір'я.
3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?
Служу з 2015 року, тому в мене з 2015 року будні по захисту моєї України, після повномасштабного вторгнення ми вже були на сході і зайняли оборону, але тоді не було чіткої лінії розмежування, тому було трохи складно, російська навала йшла великою силою.
4. Як виглядав ваш звичайний день до війни та як змінилася ваша роль після вторгнення в Україну?
Організація спостережних постів, коригування артилерії орієнтування на місцевості - це те що я знаю дуже добре.
5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?
Організація своєї роботи, збір інформації для нашої роботи, щоб бути хоча б на 1 крок попереду від ворога.
6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?
Ну як практика доказала, жінки більш морально сильніші від чоловіків, того деякі стресові ситуації, легше переживають.
7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе до купи?
На багато речей дивлюсь іншими очима, дає сильнішою люди на зіткнення бойових дій, які підходять і з сльозами на очах дякують, це надихає йти до нашої перемоги.
8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?
Ми, українці, будемо йти до кінця, і не станемо вже на коліна перед російською ордою.
9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?
Це мої посестри, звичайні жінки, які зі мною захищають нашу країну, які привозять допомогу, які покинули діток вдома, щоб їх захистити, на відмінну від чоловіків, які втікають до вас в Канаду, або Европу, чи купляють собі інвалідність.
10. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?
Моя сім'я робить мене найчасливішою, мій дім це моє найцінніше.
11. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?
Хочу весь час проводити з дітьми, час, який я вже багато років втратила, мої діти ростуть без мене.
12. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соц.мережах тощо).
На жаль такої інформації не можу надати.
13. Що ви хочете, щоб ваші діти знали про свою маму. Що змушує вас йти вперед і робити те, що ви робите?
Саме головне що я їх люблю, і готова за їх щастя в мирній Україні віддати життя.
14. Ким ви хотіли бути в дитинстві? Чи думали ви коли-небудь, що це буде ваша професія?
Мрія була стати саме військовою, але моя мама була проти, тому я пішла по професії своїх батьків “Лісоінженер", але на разі вона змирилася з моїм вибором.
15. Які надії ви покладаєте на Україну після війни?
Після великого занедбану і хаосу обов'язково прийде розквіт і він засяє на весь світ.
16. Як світ може допомогти Україні і допомогти вам зараз?
Новітньої зброєю, новою технікою навчання у військовій справі, підтримкою на політичній арені.
Що ви хочете сказати сьогодні українцям та світу? (повідомляє zakarpattya.net.ua)
Що ми обов’язково переможемо — я в це вірю. Це вже початок російського кінця. Ще кілька таких фатальних помилок їхньої армії — і в них буде переворот. Схиляюся до думки, що військовий.
Потрібно пам’ятати, якою важкою ціною нам усе це дається — скільки людей уже полягло, скільки доль уже поламано. Хочеться, щоб реабілітаційні програми за європейськими і натовськими стандартами, які впроваджувалися в останні роки, ще за часів АТО, не зупинялися, а працювали й далі, тому що роботи в них буде дуже багато. Потрібно допомагати не тільки військовим, а й їхнім рідним, які повинні знати, як з ними жити, спілкуватися, тому що люди повертаються з війни зовсім іншими, змінюються на 180 градусів. Війна впливає і на психічний стан дітей, які не бачать батьків, і на батьків, які не бачать своїх дітей.
Я вірю в те, що в нас усе буде більш-менш нормально. А от Росії треба боятися, тому що в них таких програм немає й не буде — тих, хто виживе, просто викинуть, як колись це зробили після Афганістану, вони будуть ходити жебракувати, ними ніхто займатися 100%-во не буде. А ще на них чекає пошесть, тому що додому повернуться всі ті маніяки, які приїздили до нас, які катували та ґвалтували наших людей. Повірте, вони вже вкусили цього м’яса й будуть і далі продовжувати це робити і в себе вдома — це для росіян стане величезною проблемою. І мені реально хочеться, щоб вони відчули весь той біль, який пережили українці, на власній шкурі, щоб вони усвідомили, кого, куди й чому вони посилали.
