Мене звати Камінська Оксана. Я хочу познайомити вас із надзвичайною жінкою. Вона моя гордість, мій приклад і моє натхнення. Це моя Мама. Вона, як невтомна бджілка, яка завжди трудиться: заради сім’ї, родини, друзів, інших людей та Батьківщини. Вона, та її подруги: жіночки-бджілочки. Ці жінки пенсійного віку, які роблять благородну справу волонтерства- невтомно готують їжу для хлопців на війні, крутять закрутки, квасять капусту, вʼяжуть теплі носки, шапки, шиють спідню. Вони не зважаючи на літній вік та хворі ноги, ні на моро і холод, годинами ходили на протязі різдвяних свят по підʼїздах багатоповерхівок (а це 5,9 і 10 поверхів) щоб зібрати хлопцям гроші на дрони та інше необхідне спорядження. Вони створили творчий колектив і співають на благодійних концертах для ЗСУ. І взагалі, вони роблять стільки, що неперехувати. А ще, вони постійно моляться за всіх нас, за Україну. Вони, своєю невтомністю дають мені, і усім нам приклад, а ще надію, тепло, відраду, і найголовніше- віру в перемогу!

Pensioner, Military Volunteer, Ternopil

1. Імʼя

Марія Іванівна Камінська.

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

Народилася я, на Тернопіллі, живу у Тернополі.

3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?

Маю фах: повар-технолог, кондитер. Сьогодні на заслуженому відпочинку.

4. Як виглядав ваш звичайний день до повномасштабного та як змінилася ваше життя після вторгнення в Україну? Який ваш типовий день зараз (якщо це взагалі можливо)? Де ви були і як дізналися/відчули початок російського наступу? З якими труднощами вам довелося зіткнутися після вторгнення?

Моє життя до і після вторгнення майже не змінилося, за винятком – більше часу тратиться для помочі ЗСУ.

Під час вторгнення ворогів у нашу країну, я перебувала у доньки в Африці. Якраз, після 24 лютого зібралася їхати в Україну, а тут - не випускають з країни літаки.

5. Які конкретні дії (великі чи маленькі) зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу? (напишіть, будь ласка, про свою роботу, про те, як ви почали займатися волонтерством, що ви робите, що вам намагалися завадити і чого ви досягли. Я дуже хотіла б про все це прочитати!)

А сьогодні, як завжди, мої дні складаються із щоденної молитви, догляду за хворим чоловіком, відвідуванням церкви та волонтерськими справами.

Я – учасниця творчого колективу «Золоті журавки», який своїми піснями, виступами збирав кошти на потреби ЗСУ. Особисто теж долучаюся по-можливості матеріально.

Крім участі у творчому колективі, я – Берегиня Українського козацтва, де разом з коліжанками впродовж війни готуємо харчі нашим захисникам. А це – квасимо капусту, ліпимо вареники, які заливаємо смальцем у банки. А ще – печемо смаколики. Майже кожен вихідний день співали у благодійному концерті для ЗСУ, який організовують підрозділи Українського козацтва: «Десантно-козацький рій» та «Я – волонтер!»

Хочу додати, що українське козацтво на тернопіллі вершить великі справи в помочі Збройним Силам України. Це – безкінечні поїздки до наших воїнів, які чекають і харчі, і обігрівачі, і медикаменти, і ще багацько всього.

Брала участь у ліпленні вареників, яке організовує міський територіальний центр, відвідувачем якого я є.

Як учасниця «Матерів у молитві» при греко-католицькій церкві св.Петра, учасницею якого я є вже не один рік, долучаюся разом з іншими до придбання потрібної одежі на фронт нашим воїнам. Збираємо кошти, а їх яких зібрано вже чимало. Було, що за один день «Матері в молитві» зібрали понад 80 тисяч грн. а це велика сума для парафіян. Я, як волонтерка, корегую волонтерськими допомогами, які надходять із-за кордону, розвожу на бази, які потім відправляють все це нашим захисникам. А скільки зв’язано нами тепленьких шкарпеток!

6. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе докупи?

Дні схожі один на одного. А докупи збирати себе мені помагає усвідомлення того, що Я ПОВИННА ПОМАГАТИ УКРАЇНІ, яка стікає кров’ю. Кожна маленька поміч – це велика ріка людської небайдужості для української армії.

7. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу?

Так, іноді сама собі дивуюся: звідки сила? І знов одна і та ж сама відповідь: а хто ж, як не я? А хто ж, як не ми?

8. Хто вас надихає?

Надихаюся силою і незламністю свого народу, людей, які живуть поруч, вірою в Бога, який, я впевнена, виведе нас із цієї долини сліз.

9. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Я щаслива в любому кутику свого міста чи своєї квартири, коли займаюся любимою справою. Їх чимало, і серед інших – вишиття, яке є моєю віддушиною і моїм оберегом.

10. Чим, на Вашу думку, росіяни як народ відрізняються від українців? Чи знали ми про ці відмінності до повномасштабного конфлікту? Чи були в стані заперечення?

Росіяни, а ми починаємо їх називати – московити, дуже відрізняються від українців. Усім! І про ці відмінності ми знали, та боялися говорити за часів совєтщини. Адже все, що стосувалося українських цінностей – було заборонено: вишита сорочка, українська мова і пісня, портрети Шевченка чи інших державотворців української держави, чорно-червоний та блакитно-жовтий стяги, український стрій. Та усе, що мало відношення до України! Навіть садити кущ калини – було небезпечно, бо для нас - це теж символ, в ягодах якої: кров наших героїв.

Ми дуже різні. Для українців важливими є: йти до церкви, поважати батьків, працювати на своїй землі. Московити звикли все наживати через насильство і грабунки інших народів.

11. Чи відчуваєте ви, що люди, які виїхали з України під час хвилі виїзду у 2022 році, або ті українці, які вже роками живуть за кордоном, чи мають вони якусь відповідальність перед батьківщиною?

Усі українці, які живуть за кордоном чи виїхали під час війни – мають відповідальність перед своєю Батьківщиною. І вони це знають, і відчувають. Адже, величезна допомога йде в Україну саме від них. Організовуються акти спротиву, різні заходи на підтримку України і її народу, через які світ дізнається більше про нашу державу, про її велич її незламних героїв, її боротьбу і цінності.

12. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?

А коли закінчиться війна, мені здається, що я впаду перед образом Всевишнього на коліна і довго дякуватиму за цей час, якого зараз ми всі чекаємо з великим нетерпінням. А потім зберемося, усі рідні та друзі, і довго співатимемо українських пісень, йшовши вулицями рідного міста. А ще піду в церкву і поставлю свічку за наших героїв, які вже зараз дають мені і нашому народу можливість жити і боротися своєю зброєю. Зброєю в тилу. А це – постріли Словом, Правдою і Вірою у велику і вистраждану Перемогу.

13. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соцмережах тощо) Фейсбук?

Мій Facebook.

Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?