THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM Kyiv

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, who fight for freedom AND BRING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

When russia launched its full-scale invasion of Ukraine in February 2022, Maria Varenikova didn't leave. She stayed in Ukraine and went to work. Maria is a reporter who covers russia's war against Ukraine in real time. She feels its weight personally, with her own family in Kyiv as russia bombs innocent people daily. Maria has been documenting the war from the pre-invasion tensions of late 2021 through the present day in 2026.

Maria reported from the places that scared everyone else. Bucha. Bakhmut. Zaporizhzhia. Many of the cities she covered have since been occupied or destroyed by russia. She writes for The New York Times. For millions of readers, her reporting is the closest they will ever come to Ukraine.

Maria talks to people on the worst days of their lives and writes down their stories so the rest of us know what really happened. She also embeds with soldiers on the front line, documenting the war from inside it. On March 3, 2023, she published "A Visit to One of the War's Most Violent Front Lines", describing an artillery position where soldiers spent four days in a bunker, keeping warm by wearing extra layers and tucking hand-warmer packets into their gloves. Wounded soldiers, still under heavy enemy fire, had to wait for hours in the cold before they could be evacuated and treated by combat medics. Many developed hypothermia as they waited.

In "Fear, Anger, Love: See Ukrainians' Texts From the First Hours of War", Maria gathered the messages Ukrainians sent their families during the first hours of the full-scale invasion, all the fear and love compressed into short lines of text, and published them for the world to read.

Maria loves Ukraine. Through her reporting, she wants the world to understand how vast and diverse her country is. It is home.

I've spent time reading through Maria's body of work for The New York Times and compiled her articles below. Together, they chronicle the anatomy of modern warfare and the crimes committed by the russian federation against Ukraine and its people. Maria works tirelessly to inform millions, making sense of a war that is often reduced to headlines and statistics. Her reporting preserves the human stories behind the conflict and ensures they are not forgotten. That's why she's a WOW Woman.

Journalist, Chronicler of War, Kyiv

1. Name

Maria Varenikova

2. Where were you born and where do you live now?

Kryvyi Rih and now live in Kyiv.

3. What did you train in and what profession do you work in now? How did you start?

I trained to become a manager in financial and credit fields. Instead I became a journalist.

After losing my job in a bank, I met foreign journalists who needed a fixer (a local professional who arranges interviews, translates, navigates unfamiliar areas, and understands the local context). I didn’t want to return to the bank, so I decided to try something new.

4. What did your ordinary day look like before the full-scale war, and how did your life change after the invasion of Ukraine? What is your typical day like now (if that is even possible)?

I have worked as a journalist covering the war in Ukraine since 2014. After the full-scale invasion I started writing more articles myself.

Where were you and how did you find out / sense the start of the russian offensive? What difficulties did you have to face after the invasion?

I was together with my husband, also a journalist, at the City Hotel. My son at that time was with my mother in the Vinnytsia region. I took him out of Kyiv after Biden's speech, when it became clear there would be war. It is hard to come to terms with your child being in danger, and the whole time you want to change something but it is impossible.

5. What, in your view, are your strengths and superpowers?

I adapt to change well and I am very fast in work and in life.

6. What specific actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people? (please write about your work, about how you started writing, working as a journalist, what you do, and what you have achieved. I would really love to read about all of it!)

I love my country very much. I always try to help others, in any way I can, in the most difficult for them moments. I will not list everything, but I rent an apartment for a woman from Vovchansk, for example. When it comes to my work, I believe we need to tell the world about Ukraine, because the more people know about us from all angles - the good and the bad, the happy and the sad - the more people will care about us.

7. From your journalistic work, from covering the atrocities committed against our people, to the courage of our grandmothers and women, to the personal stories of military veterans and military volunteers, which stories still haunt you or have stayed in your memory?

Probably the man who was considered killed and whose remains were buried. But it turned out he was in captivity. It is an incredible story: Nazar Daletskyi, was declared dead in 2023 following a mistaken DNA identification returned alive in a February 2026 prisoner exchange after spending years in russian captivity.

8. How do you take care of yourself? Is it even possible to remain mentally stable during wartime? What exactly helps you pull yourself together?

I try to take time off and spend quality time without constant access to my phone. I go on bike trips. I work on what I call “village projects, ” like clearing a plot of land or something like that.

9. Do you feel that the war has changed you? In what ways? Have you surprised yourself (in how you held up, stayed strong, found inspiration in unexpected places, etc.) in your country, in your ideas about humanity, or in your attitude toward the world? What has been a revelation for you?

I’ve become tougher and more blunt. At the same time, I truly believe that everything we’ve been through is also our strength, because when you see what you and the people around you are capable of, like fighting or sleeping in the subway and then going to work or school in the morning to study even after shelling, it simply deserves respect.

10. What’s the hardest thing to convey to Western readers/audiences about Ukraine?

That it’s very large and very diverse.

11. What do you want the world to know about Ukrainians right now? About Ukrainian women?

I want the world to know that we’re just like everyone else on this planet. We don’t have any special strength of spirit or anything like that; we’re simply forced to survive, and for many years now, we’ve managed to survive as a country.

12. Which “WOW” women inspire you?

Once, I wrote an article about the only woman who’s a combat helicopter pilot. She’s absolutely incredible.

13. What place or activity makes you happiest?

Walking along the beach or through the forests and fields around the village where I lived from age 5 to 12. I also really love my little yard there and enjoy thinking about what I can do to improve it.

14. What will you do first when Ukraine wins? What do you dream of for yourself and your family after the war ends? Will you take a break? Travel?

I dream of seeing not only the country win but also become a strong democracy, with Ukrainian media earning the same revenue as foreign media.

15. In your opinion, how do russians as a people differ from Ukrainians? Were we aware of these differences before the full-scale conflict? Were we in a state of denial?

I think people from any country are no different. We share the same biological makeup, but a person is shaped by the society in which they live. Russians have lived for many years under a dictatorship that has robbed them of their ability to act and bring about change. At every stage of history, there were specific reasons why they were unable to change this. But Ukrainians managed to break free, and this has fostered a sense of and a desire for freedom on many levels. Of course, we’re talking about general traits here, not about any specific individual.

16. Do you feel that people who left Ukraine during the exodus in 2022, or those Ukrainians who have been living abroad for years, have any responsibility toward their homeland?

I believe they do.

17. Where can others find information about you / your activity? (link to website, social media pages, etc.)

@marichka_varenikova

ЦЯ ІСТОРІЯ ДЛЯ «INSIDE UKRAINE» З КИЄВА.

СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.

СЛАВА українським WOW-жінкам, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ УКРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ КРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.

Коли в лютому 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Марія Варенікова не виїхала. Вона залишилася в Україні й взялася до роботи. Марія - репортерка, яка висвітлює війну росії проти України в реалічному часі. Вона особисто відчуває всю її тяжкість, адже її родина перебуває в Києві, де росія щодня бомбить невинних людей. Марія документує війну від напружених подій наприкінці 2021 року, що передували вторгненню, і до сьогоднішнього дня у 2026 році.

Марія вела репортажі з місць, які лякали всіх інших. Буча. Бахмут. Запоріжжя. Багато міст, про які вона писала, з того часу були окуповані або зруйновані росією. Вона пише для The New York Times. Для мільйонів читачів її репортажі є найближчим контактом з Україною, який вони коли-небудь матимуть.

Марія розмовляє з людьми у найгірші дні їхнього життя та записує їхні історії, щоб решта з нас знала, що насправді сталося. Вона також перебуває разом із солдатами на передовій, документуючи війну зсередини. 3 березня 2023 року вона опублікувала «Візит на одну з найзапекліших ліній фронту», в якій описала артилерійську позицію, де солдати провели чотири дні в бункері, зігріваючись додатковим одягом та вкладаючи пакетики з грілками в рукавички. Поранені солдати, які все ще перебували під інтенсивним вогнем противника, мусили годинами чекати на морозі, перш ніж їх змогли евакуювати та надати медичну допомогу бойові медики. Багато хто з них під час очікування зазнав гіпотермії.

У статті «Страх, гнів, любов: прочитайте повідомлення українців із перших годин війни» Марія зібрала повідомлення, які українці надсилали своїм родинам у перші години повномасштабного вторгнення, у яких весь страх і любов стиснулися в короткі рядки тексту, і опублікувала їх, щоб світ міг їх прочитати.

Марія любить Україну. Своїми репортажами вона прагне, щоб світ зрозумів, наскільки великою та різноманітною є її країна. Це її батьківщина.

Я ретельно ознайомилася з доробком Марії для The New York Times і зібрала її статті нижче. Разом вони складають хроніку сучасної війни та злочинів, скоєних російською федерацією проти України та її народу. Марія невтомно працює, щоб інформувати мільйони людей, допомагаючи розібратися у війні, яку часто зводили до заголовків і статистики. Її репортажі зберігають людські історії, що стоять за конфліктом, і гарантують, що про них не забудуть. Ось чому вона вважається WOW Woman.

Журналіст, Хроніст Війни, Київ

1. Імʼя

Марія Варенікова

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

Кривий Ріг - Київ

3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз? Як ви почали?

Менеджер з фінансово кредитної діяльності - журналістка.

Я втратила роботу в банку, журналістам потрібен був «фіксер», а я хотіла спробувати щось нове, щоб не повертатися до банку.

4. Як виглядав ваш звичайний день до повномасштабного та як змінилася ваше життя після вторгнення в Україну? Який ваш типовий день зараз (якщо це взагалі можливо)?

Я працюю журналісткою висвітлюючи війну в Україні з 2014 року. Після повномаштабного я почала більше писати статті сама.

Де ви були і як дізналися/відчули початок російського наступу? З якими труднощами вам довелося зіткнутися після вторгнення?

Я була разом з моїм чоловіком теж журналістом в Сіті Готелі. Мій син в той час був у мами у Вінницькій області. Я його вивезла після промови Байдена коли стало зрозуміло що буде війна. Важко змиритися що дитина в небезпеці і весь час хочеться щось змінити але це неможливо.

5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Я нормально адаптуюся до змін і я дуже швидка в роботі і в житті.

6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу? (напишіть, будь ласка, про свою роботу, про те, як ви як ви почали писати, працювати журналістом, що ви робите, і чого ви досягли. Я дуже хотіла б про все це прочитати!)

Я люблю свою країну дуже. Я намагаюся завжди чимось допомогти людям котрим в певний момент життя це потрібно. Я не буду все перелічувати але я знімаю квартиру одній жінці з Вовчанська наприклад. Якщо говорити про роботу то я вірю що потрібно говорити світові про Україну оскільки чим більше людей нас знають з усіх боків і хороших і ні, і веселих і сумних, тим більшій кількості людей ми не байдужі.

7. З вашої журналістської роботи, від висвітлення звірств, скоєних проти нашого народу, до мужності наших бабусь і жінок, до особистих історій військових ветеранів і військових волонтерів, які історії досі переслідують вас або залишилися у вашій пам'яті?

Мабуть це чоловік котрого вважали загиблим і поховали його рештки. А виявилося що він в полоні. Це неймовірна історія.

8. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе докупи?

Я намагаюся брати відпустки і проводити час без постійного доступу до телефону. Їздити в вело подорожі. Робити якісь як я називаю проекти в селі, ну там розчистити якусь ділянку землі і щось таке.

9. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Я стала жорсткіша і різкіша. В той же час я дійсно думаю що все що ми пережили є також нашою силою бо коли ти бачиш на що здатна сама і люди навколо, наприклад воювати або спати в метро а зранку йти на роботу або ходити в школу і вчитися навіть після обстрілу, це просто заслуговує на повагу.

10. Що найважче донести західним читачам/аудиторії про Україну?

Те, що вона дуже велика і дуже різноманітна.

11. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Хочу щоб світ знав що ми такі ж самі як всі інші люди на цій планеті. Ми не маємо ніякої особливої сили духу чи ще чогось, ми просто поставлені в умови виживання і от вже багато років у нас виходить вижити як країні.

12. Які WOW-жінки вас надихають?

Якось я писала статтю про єдину жінко котра ж пілотом бойового гелікоптера. Вона взагалі крутезна.

13. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Гуляння по пляжу або по лісах, полях навколо села де я росла з 5 до 12 років. І ще я люблю дуже свій двір там і люблю планувати що я зроблю щоб щось там покращити.

14. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни? Відпочинете? Подорожуєте?

Я мрію побачити як країна не лише переможе а як стане сильною демократичною, з українськими медіа котрі будуть мати такі ж доходи як іноземні.

15. Чим, на Вашу думку, росіяни як народ відрізняються від українців? Чи знали ми про ці відмінності до повномасштабного конфлікту? Чи були в стані заперечення?

Я думаю що люди будь-якої країни не відрізняються. Ми маємо однакові біологічні дані але на людину впливає суспільство в якому вона живе. Росіяни багато років живуть в диктатурі котра забрала їх здатність діяти і щось міняти. В кожен етап історії були якісь свої причини чому у них не вийшло змінити це. Але українцям вдалося вирватися і це дало відчуття і прагнення свободи на дуже багатьох рівнях. Звісно що ми говоримо про загальні такі риси в не про кожну конкретну людину.

16. Чи відчуваєте ви, що люди, які виїхали з України під час хвилі виїзду у 2022 році, або ті українці, які вже роками живуть за кордоном, чи мають вони якусь відповідальність перед батьківщиною?

Я думаю що так.

17. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соцмережах тощо)

@marichka_varenikova