THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM Lviv

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

Philologist, Teaching Ukrainian in Wartime, Lviv

1. Name

Oksana Trumko.

2. Where were you born, and where do you live now?

I was born in the Transcarpathia region of Western Ukraine. When I was six years old, my parents moved. In fact, they returned home. We lived about 60 kilometers from Lviv. I studied in Lviv, and now I work and live here.

Lviv, Ukraine.

3. What did you study, and what is your current profession?

I graduated from the Faculty of Philology. I then entered postgraduate studies and defended my Candidate of Sciences dissertation. I work as a research fellow at the International Institute of Education, Culture, and Diaspora Relations of Lviv Polytechnic National University (Міжнародний Інститут Освіти, Культури та Зв'язків з Діаспорою - МІОК).

The main focus of my work is Ukrainian as a foreign language. In recent years, this field has acquired not only academic but also deep social and even political significance. I write academic articles, give conference presentations, develop teaching and methodological materials (manuals, textbooks, lecture notes, etc.), and teach.

4. What did your typical day look like before the full-scale invasion, and how did your life change after russia invaded Ukraine? Where were you, and how did you learn about the beginning of the attack?

Before February 2022, my days were quite ordinary. I worked, took care of household tasks. Routine. Nothing special.

On February 24, 2022, I was at home and had just woken up. My father called me and said, “The war has started.” We began actively following the news. We were afraid of missing important information and tried to understand how long the war would last. We were learning to live in a new reality.

At that time, many people I knew from eastern Ukraine were leaving the country, so I met them and helped them.

5. What difficulties did you face after the invasion?

Many new concepts entered our lives: air raid alerts, shelling, the dead, the wounded, power outages, and so on.

In 2022, my father was fighting on the front line. Since 2023, my husband has been serving in the Armed Forces of Ukraine. This affected my everyday life. There were more responsibilities and more worries.

Life before 2022: my hubby, our wedding day. Now, my husband is in the Armed Forces, defending Ukraine.

6. What do you consider your strengths or superpowers?

It is difficult for me to speak about any superpowers. I consider myself an ordinary person. There are many women who are stronger, more successful, and more well-known. I do not see myself as a heroine.

I simply try every day, in any situation, to do the maximum possible so that later I do not torment myself with questions like “What if?” or “What if I had done more?”

7. What concrete actions, big or small, have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people? Please talk about your work with foreigners, groups coming to Ukraine to work, engage in charity, humanitarian aid, and so on. You help people help our country.

After the full-scale invasion, demand for the Ukrainian language increased. Language became a marker of identity, choice, and position. After recovering from the first weeks, we at MIOK created a conversation club for russian-speaking people who wanted to switch to Ukrainian.

In 2023, we published a study guide titled Catch Skovoroda for learning Ukrainian as a foreign language at the B1–B2 levels. I developed a significant portion of the exercises for this publication. Later, together with a colleague, I worked on a beginner-level textbook that will be published soon.

A special focus was placed on supporting Saturday and Sunday schools attended by children of forced migrants. It is important to preserve their identity, as assimilation happens very quickly.

There were many conferences, seminars, and round tables where we discussed problems, challenges, and methodologies. I actively helped organize them by developing programs, inviting speakers, moderating discussions, and so on. It seems to me that after 2022 we began working faster, more efficiently, and more productively. Overall, we have an excellent team.

I also conduct individual Ukrainian language lessons for foreigners. These are people from different countries and even continents. Many of them came to Ukraine and are engaged in volunteer work here. It is important to me that they not only learn the language but also understand Ukraine, its history, culture, pain, and strength.

8. How do you take care of yourself? Is it even possible to remain morally stable during war? What helps you pull yourself together?

I think that in any situation one should try to remain morally stable. Qualities such as humanity, sincerity, and loyalty are very important today. Of course, people react differently. Some are more emotional, others remain outwardly calm.

Sometimes it feels like you are doing too little for Victory. Is it enough to go to work, come home, cook food, occasionally help volunteers, or donate? These thoughts occur to every conscious Ukrainian. It is important not to devalue your work and your life.

9. What do you do on hard days? What happens when you wake up and want to give everything up and run away? How do you then pull yourself together and start a new day?

There are days when it is hard. But the thought of “giving everything up and running away” comes to me very rarely. I understand that this experience must be lived through. Certain actions must be taken, certain emotions felt. Perhaps what I do will be useful to someone. That thought inspires me.

10. Do you feel that the war has changed you? In what way? Were you surprised by yourself, by your country, by your understanding of humanity, by your attitude toward the world? What was a revelation for you?

The war revealed many positive traits of my people. The way we united to defend our Homeland is admirable. At the same time, unfortunately, some people showed themselves from not their best side. That has always been the case throughout human history.

As for me, I have become more proud to be Ukrainian, especially when I travel abroad. I have become more sensitive to sounds. I pick up my phone more often and read the news more frequently.

11. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?

Right now, we are a nation that is fighting. I want us to become a nation that has won. I want the world to set aside its ambitions and double standards and for the European values that Ukrainians have been fighting for for years to prevail.

Ukrainian women are extraordinarily strong. They are leaders. It seems to me that behind every strong man in Ukraine stands an equally strong woman. Ukrainian women are also beautiful, well-groomed, athletic, interested in fashion. Most know how to cook well.

12. Which WOW Women inspire you?

I am inspired by women leaders. Those who build careers, lead important projects, and take responsibility. Women who know how to create and plan.

13. What place or activity makes you happiest?

My home. My work. I love spending time with family and colleagues. I am happy about the successes of my students.

14. What will you do first when Ukraine wins? What do you dream of for yourself and your family after the war ends?

I am confident that we will win. And I will have a lot of work to do. The war showed that life can end at any moment. It taught us not to postpone things. So there have been many plans since 2022.

15. In your opinion, how do russians as a people differ from Ukrainians, something that many in the West unfortunately still need to be reminded of? Did we know about these differences before the full-scale war? Were we, Ukrainians, in denial?

In everything. I have always clearly understood that we are different. When the military aggression began, I realized that there is an abyss between us. We value freedom, have the ability to choose, and are free in our expressions. russians continue to live within the dimensions of the USSR. This is a terrorist state. For me, there are no “good russians.” This society is rotten to the core. Some kill openly, others remain silent.

16. Do Ukrainians living abroad, whether for one year or more than twenty, have any responsibility toward their Homeland at this difficult time? To act, fundraise, or do small things?

MIOK actively cooperates with Ukrainians living abroad. In the first months, we documented information about their assistance to Ukraine. A great deal has been done, and the help continues.

I will give one example. When the full-scale war began, many russian-speaking people started learning Ukrainian. The online Ukrainian studies summer school “A Step Toward Ukraine,” run by MIOK, is attended by people who were born abroad but whose grandparents were Ukrainian. They all asked how they could help Ukraine and Ukrainians.

I sympathize with those who were forced to leave their homes. These are people who spent years building their lives, and now their homes no longer exist or are located in territories where active fighting is ongoing. It is hard for those who fled cities that russians constantly shell. It is difficult to sit in cold, dark apartments under the sound of explosions. I understand that it is hard for them to donate. Many women abroad have husbands who are fighting, and they help them and their brothers-in-arms.

Of course, there are questions for those who used this situation for their own benefit. I think we will talk about this after Victory.

17. Where can others find information about you and your work? (links to a website, social media pages, etc.)

Facebook: @oksana.trumko

MIOK - miok.lviv.ua

ЦЯ ІСТОРІЯ "INSIDE UKRAINE" зі Львова

СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.

СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.

Мова ніколи не є нейтральною в часи війни. Про це можуть розповісти українці на окупованих росією територіях, де будь-яке згадування української мови заборонено і карається, часто тортурами або навіть гірше. В решті України мова стала маркером ідентичності, вибору та відповідальності. Це стосується не тільки іноземців, які приїжджають в Україну на роботу або для надання допомоги, але й багатьох самих українців. Після повномасштабного вторгнення росії тисячі переважно російськомовних українців почали переходити на українську мову. Для більшості це не просто символічний жест. Це реальний процес вивчення другої мови, яка несе в собі історію та почуття приналежності. Я була однією з них.

Оксана Трумко працює в центрі цієї зміни. Філолог і науковеця Міжнародного інституту освіти, культури та діаспори Львівської політехніки, вона викладає українську мову як іноземну людям, які приїжджають в Україну для ведення бізнесу або благодійної діяльності. Її любов до української мови очевидна з першого уроку, як і її гордість за її розвиток та еволюцію. Оксана та її чоловік, який зараз служить у Збройних силах України, є патріотами. Кожен волонтер, дослідник та працівник громадської організації, який вивчає українську мову з Оксаною, використовує ці знання у своїй роботі. Через них вона робить внесок у конкретні зусилля по всій Україні.

Оксана – терпляча, ретельна та високопрофесійна викладачка. Вона описує себе як звичайну жінку. Я з цим не згодна. Мова - це ворота до будь-якої нації та її народу. Якщо ви розумієте її ідіоми, сленг та розмовні вирази, ви переходите від спостереження за країною до приналежності до неї. Я можу особисто це підтвердити. З початку наших занять понад рік тому моя впевненість зросла, як і моя гордість за свою країну та красу самої мови. У цьому процесі також є відчуття товариськості серед тих, хто неправильно вимовляє, пише та має труднощі, але продовжує намагатися.

Коли люди запитують, чи буде моя дочка двомовною, вони очікують на просту відповідь. Але це неможливо. Моя перша мова – російська, і я не буду передавати її їй. Натомість я повертаю собі свою другу мову. Я вивчаю українську, щоб навчити свою дитину мови, яка відображає, на чиєму боці ми стоїмо і де наше майбутнє. Саме цей вибір робить таких людей, як Оксана Трумко, такими важливими. Для багатьох вона не просто викладачка української мови. Вона людина, яка допомагає батькам, новоприбулим і іноземцям зробити свідомий мовний вибір у воєнний час. Я вдячна Оксані за її терпіння і послідовність. З власного досвіду можу сказати, що вона для мене справжня WOW Жінка, і я пишаюся тим, що можу розповісти про неї.

- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman

Філолог, викладач української мови в умовах війни, Львів

1. Імʼя

Оксана Трумко.

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

Я народилася в Україні, Закарпатська область. Коли мені було 6 років, батьки переїхали. Фактично вони повернулися додому. Ми жили недалеко від Львова, кілометрів 60. Я навчалася у Львові. Зараз тут працюю і живу.

3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?

Я закінчила філологічний факультет. Потім вступила до аспірантури й захистила кандидатську дисертацію. Працюю науковим співробітником у Міжнародному інституті освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК). Основний напрям моєї роботи – українська як іноземна. Це сфера, яка в останні роки набула не лише академічного, а й глибокого суспільного та навіть політичного значення. Я пишу наукові статті, вступаю з доповідями, розробляю навчально-методичні матеріали (посібники, підручники, конспекти і т. д.), викладаю.

4. Який вигляд мав ваш звичайний день до повномасштабного та як змінилася ваше життя після вторгнення в Україну? Де ви були і як дізналися/відчули початок російського наступу?

До лютого 2022 року мій день був доволі звичайним. Я працювала, займалася домашніми справами. Рутина. Нічого особливого.

24 лютого 2022 року я була вдома, тільки прокинулася. Мені зателефонував тато, сказав: «Почалася війна». Ми активно почали стежити за новинами. Боялися пропустити якусь важливу інформацію, намагалися зрозуміти, скільки часу триватиме війна. Ми вчилися жити в новій реальності.

Тоді багато моїх знайомих зі Сходу України виїжджали за кордон. Тож я зустрічала їх. Допомагала.

5. З якими труднощами вам довелося зіткнутися після вторгнення?

У нашому житті з’явилося багато нових понять: повітряні тривоги, обстріли, загиблі, поранені, відключення електроенергії тощо.

У 2022 році мій тато воював на передовій, з 2023 року чоловік у Збройних Силах України. Це вплинуло на моє звичне життя. Стало більше обов’язків, хвилювань.

6. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Мені складно говорити про якісь надздібності. Я вважаю себе звичайною людиною. Є багато сильніших, успішніших, відоміших жінок. Я не відчуваю себе героїнею.

Я просто намагаюся кожного дня, у будь-якій ситуації зробити максимум можливого, щоб потім не мучити себе питаннями «А якби?» чи «А що, якби я зробила більше?».

7. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу? Розкажіть тут про свою роботу з іноземцями, групами людей, які приїжджають в Україну на роботу, щоб робити благодійність, працювати з гуманітарною допомогою тощо. Ви допомагаєте людям допомагати нашій країні.

Після повномасштабного вторгнення зріс запит на українську мову. Мова стала маркером ідентичності, вибору, позиції. Оговтавшись від перших тижнів, ми – працівники МІОКу – зробили розмовний клуб для російськомовних, які хотіли перейти на українську. У 2023 році видали навчальний посібник «Спіймай Сковороду» для вивчення української як іноземної на рівнях В1-В2. Я розробила до цього видання значну частину вправ. Далі разом зі колегою працювала над підручником для початкового рівня, який незабаром вийде у світ.

Окремий акцент було зроблено на допомозі суботні і недільним школам, куди прийшли діти вимушених мігрантів. Важливо зберегти їхню ідентичність, адже асиміляція відбувається дуже швидко.

Було багато конференцій, семінарів, круглих столів, де говорили про проблеми і виклики, методики тощо.  Я активно допомагала їх організовувати: розробляла програми, запрошувала спікерів, модерувала дискусії тощо. Мені здається, що після 2022 року ми почали працювати швидше, ефективніше, продуктивніше. Взагалі у нас чудова команда.

Ще я проводжу індивідуальні заняття з української мови для іноземців. Це люди з різних країн чи навіть континентів. Багато з них приїхали до України, займаються тут волонтерською роботою. Мені важливо, щоб вони не лише вивчили мову, а й зрозуміли Україну, її історію, культуру, біль і силу.

8. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе докупи?

Думаю, що у будь-якій ситуації варто залишатися морально стабільним. Такі якості, як-от: людяність, щирість, вірність, дуже важливі сьогодні. Звісно, люди реагують по-різному: хтось більш емоційно, хтось максимально спокійний.

Іноді здається, що ти робиш замало для Перемоги. Чи достатньо ходити на роботу, повертатися додому, готувати їжу, час від часу допомагати волонтерам чи донатити? Ці думки є в кожного свідомого українця. Важливо не знецінювати свою працю і своє життя.

9. Що і як ви робите у важкі дні? Що відбувається, коли прокидаєшся і хочеться все кинути і втекти? Як після цього взяти себе в руки і почати новий день?

Бувають дні, коли важко. Але думка «все кинути і втекти» приходить до мене вкрай рідко. Я розумію, що цей досвід потрібно прожити. Виконати певні дії, відчути певні емоції. Можливо, те, що я роблю, буде комусь корисним. Думка про це мене надихає.

10. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Війна відкрила багато позитивних рис мого народу. Те, як ми об’єдналися для захисту свої Батьківщини, викликає захоплення. Водночас, на жаль, деякі люди показали себе не з найкращого боку. Так було завжди, в усі періоди розвитку людства.

Про мене. Я стала більше гордитися тим, що є українкою. Особливо, коли їду за кордон. Стала чутливішою до звуків. Частіше беру до рук телефон, читаю новини.

11. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Зараз ми – нація, яка бореться. Хочу, щоб ми стали нацією, яка перемогла. Хочу, щоб світ відкинув свої амбіції, свої подвійні стандарти і щоб ці європейські цінності, за які борються українцям роками, перемогли.

Українські жінки надзвичайно сильні. Вони лідери. Мені здається, що за кожним сильним чоловіком в Україні стоїть не менш сильна жінка. А ще українки красиві, доглянуті, спортивні, цікавляться модою. Більшість вміє смачно готувати.

12. Які WOW-Жінки вас надихають?

Мене надихають жінки-лідерки. Ті, хто будує кар’єру, очолює важливі проєкти, бере відповідальність. Жінки, які вміють щось створювати, планувати.

13. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Мій дім. Моя робота. Люблю проводити час із рідними, колегами. Радію успіхам своїх учнів.

14. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?

Я впевнене в тому, що ми переможемо. І я буду мати багато роботи. Війна показала, що життя може закінчитися будь-якої хвилини. Вона навчила нас не відкладати на потім. Тож є багато планів з 2022 року.

15. Чим, на Вашу думку, росіяни як народ відрізняються від українців (багатьом на заході, на жаль, доводиться про це нагадувати і розповідати)? Чи знали ми про ці відмінності до повномасштабного конфлікту? Чи були в стані заперечення?

Всім. Я завжди чітко розуміла, що ми різні. Коли почалася військова агресія, я зрозуміла, що між нами провалля. Ми цінуємо свободу, маємо можливість вибирати, вільні у своїх висловлюваннях. Росіяни продовжують жити у вимірах СРСР. Це країна терористів. Для мене немає «добрих росіян». Це суспільство прогнило наскрізь. Одні відкрито вбивають, інші мовчать.

16. Українці, які живуть за кордоном – неважливо, 1 рік чи 20+ років, чи мають вони якусь відповідальність перед Батьківщиною в цей складний час (діяти, збирати кошти, робити навіть дрібниці)?

МІОК активно співпрацює з українцями, які живуть за кордоном. У перші місяці ми фіксували інформацію про їхню допомогу Україні. Зроблено дуже багато. Допомога продовжується.

Наведу приклад. Коли почалася повномасштабна війна, багато із тих, хто був російськомовним, почали вивчати українську мову. На літню школу україністики «Крок до України», яку МІОК проводить онлайн, приходять люди, які народилися за кордоном, а їхні дідусі чи бабусі були українцями. Вони всі запитували, чим ми можемо допомогти Україні та українцям.

Співчуваю тим, хто вимушено покинув свій дім. Адже це люди, які роками будували своє життя, а тепер їхніх будинків вже нема або на територіях, де вони стоять, ведуться активні бойові дії. Важко тим, хто втікав із міст, які постійно обстрілюють росіяни. Складно сидіти у холодних і темних квартирах під звуки вибухів. Розумію, що їм складно донатити. У багатьох жінок, які є за кордоном. воюють чоловіки, вони допомагають їм, їхнім побратимам.

Звісно є питання до тих, хто використав цю ситуацію на свою користь. Думаю, ми будемо говорити про це після Перемоги.

17. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соцмережах тощо)

Фейсбук @oksana.trumko

MIOK - miok.lviv.ua