CEO, Entrepreneur, Visionary, Digitally Reforming Ukraine from Switzerland

https://mc.today/uk/mij-superskil-zbirati-lyudej-galina-pustova-rozpovila-pro-shlyah-do-kerivnih-posad-yakosti-sformovanih-lideriv-ta-upravlinnya-komandami/

https://www.cdto-campus.com/en

https://eufordigital.eu/cdto-campus-training-digital-transformation-leaders-for-ukraine/?utm_source=chatgpt.com

1. Name.

My name is Galyna Pustova.

2. Where were you born and where do you live now?

I was born and raised in Kyiv. Today, I live across several countries, but my primary base is Switzerland, where I reside.

3. What did you study and what is your current profession?

My first degree was in law, and I worked in the legal field for some time. Later, my career shifted toward marketing, communications, and advertising, where I also completed additional education as a strategic planner.

Over the years, I continued learning depending on the roles I took on - including Government Relations and digital transformation. Most recently, I graduated from the Executive MBA programme at Saïd Business School, University of Oxford.

Today, I am the owner and managing director of a Swiss-based software development company specialising in e-commerce solutions for market leaders. We have also recently launched a product designed to solve core e-commerce infrastructure problems and directly increase revenue for online retailers.

4. What did your typical day look like before the full-scale russian invasion of Ukraine, and how has your life changed since? What does a typical day look like now?

Before the full-scale invasion, my days were filled with work and sport - in that sense, not so different from today. However, the context has completely changed.

I lived in Kyiv and spent most of my time in the government district. I worked as an advisor in the Verkhovna Rada of Ukraine (Ukrainian Parliament), responsible for digitalization, and collaborated with Naftogaz (the largest national oil and gas company of Ukraine). My days were packed with in-person meetings, brief breaks, and long hours in front of the computer.

Today, my work is mostly remote. I spend much more time in online meetings, developing my company internationally. Sport has become a foundation of my daily routine; not just a habit, but a way to stay grounded.

5. Where were you when the invasion began, and how did you experience it? What challenges did you face afterward?

I was at home in my apartment in Kyiv. My husband - at the time, my partner - and I arrived on one of the last flights before Ukrainian airspace closed. We got home around midnight. At 4 a.m., I woke up because he was still awake. That’s when he told me the war had started.

I didn’t want to leave Kyiv, but together with friends, some with children, and following advice from colleagues, we moved a short distance away from the city.

Compared to many others, I would not say I faced extreme hardship in the first days. The hardest part was understanding how to be useful. There was confusion and emotional disorientation at first, but over time, that turned into action.

6. What are your strengths or “superpowers”?

My main strength is systems thinking. I have a diverse background, legal, communications, government relations, business, and executive education as well as experience in both public and private sectors. This allows me to see projects from multiple perspectives and identify scalable, long-term solutions. Another key strength is building teams. I believe people create projects, not the other way around. I invest deeply in finding the right people and working together on meaningful causes.

7. What actions have you taken to support Ukraine? What can the world learn from Ukraine as a digital innovator? What is your ambition, and how can government improve?

(1) At the beginning of the war, I helped connect Ukrainian businesses with my contacts in the public sector. Together, we created informal infrastructure to supply water, food, and essentials to those defending Kyiv. Personal networks and international partners responded immediately; the level of solidarity was extraordinary.

(2) After that, I co-founded and helped operationalise a charitable foundation that later became the official foundation of the Ukrainian Parliament. Together with friends from the creative and advertising industries, we built its positioning, operations, and international partnerships.

(3) Later, I joined a national GovTech education initiative at the invitation of Ukraine’s Ministry of Digital Transformation and the Eastern Europe Foundation, where for two years I helped build infrastructure for training new digital leaders in government. Here is the outcome:

CDTO Campus is a Ukraine’s GovTech educational project that equips civil servants and digital professionals with both technical expertise and leadership skills needed to transform public services and government systems.

CDTO stands for Chief Digital Transformation Officer. This is a relatively new role in Ukraine’s public sector. CDTO is a senior leader responsible for steering digital innovation, automating processes, improving citizens’ access to government services, and implementing strategic technology reforms within ministries, regional administrations, and other government bodies.

Ukraine has made rapid progress in digital public services (e.g., digital IDs, online government portals), and CDTO Campus helps cultivate the next generation of leaders to scale this digitalization across all regions and sectors. The initiative aims to train more than 1,500 CDTOs needed to lead reforms throughout the Ukrainian government. CDTO Campus is Ukraine’s flagship training ground for public-sector digital leadership, focused on building a cadre of Chief Digital Transformation Officers who can lead digital government transformation nationwide.

The world can learn from Ukraine how digital solutions can be deployed fast, pragmatically, and at scale, even under extreme pressure of war. My ambition is to continue building systems that outlive individuals. Governments can do better by trusting professionals, reducing bureaucracy, and investing in people rather than only in tools.

8. How do you take care of yourself? Is moral stability possible during war?

Sport is essential for me. Physical activity - running, hiking, movement - is what helps me stay balanced. It is a form of active meditation.

Meeting friends also matters. I live outside Ukraine but travel back often. Being in Ukraine is emotionally heavier, and exhaustion comes faster. That’s why physical discipline is not optional, it’s survival.

9. Has the war changed you? What was your personal realisation?

I was struck by how people behaved on the first morning. Despite explosions during the night, people calmly walked their dogs, were polite, composed, and brave.

I was deeply moved by our collective ability to unite. My identity changed. I fully switched to Ukrainian, having previously spoken Russian.

The war made one thing very clear: life does not start “someday.” It is happening now. That realisation pushed me to make long-delayed decisions, including pursuing an MBA and stepping into leadership roles where my expertise could be useful.

10. What do you want the world to know about Ukrainians? About Ukrainian women?

Ukrainians are resilient, brave, and deeply committed to freedom. We carry an enormous capacity for care - for our people, for land, for community.

Ukrainian women, in particular, hold immense inner strength. As many men serve at the front, women have taken on critical roles in sustaining civilian life, business, and institutions.

Today, Ukrainian women are increasingly recognized as leaders, partners, and change-makers, capable of building innovative, globally competitive projects while carrying cultural depth and historical memory.

11. Which WOW-Women inspire you?

I am inspired by women who combine inner strength with responsibility - those who don’t seek visibility for its own sake, but take ownership when it matters. Many of these women are not public figures. They are my friends and colleagues in Ukraine who, since the beginning of the war, have taken on roles they never planned for: running organisations, supporting communities, holding families together, building businesses, and making difficult decisions every single day.

I am inspired by Ukrainian women who lead under pressure, in government, in business, in civil society, while carrying personal loss, fear, and uncertainty with dignity. Their strength is not loud, but it is incredibly real.

I am also inspired by women I met through my education and international work - founders, executives, and leaders who think systemically, build long-term value, and understand that leadership is not about control, but about responsibility and trust.

What connects all these women is the ability to act without waiting for perfect conditions - and to stay human while doing so.

12. What place or activity makes you happiest?

Movement and sport. Running, hiking — being in motion. And building things with people who share values and vision. Seeing ideas become real is a source of deep happiness for me.

13. What will you do first when Ukraine wins? What do you dream of afterward?

Victory will be something to celebrate but also the beginning of immense work. Reconstruction will require years of effort.

I want my expertise, international network, and experience to be useful in rebuilding Ukraine.

I dream of peace at home, of my family gathering without fear, and of returning to life, not just survival.

14. How do russians and Ukrainians differ? Did we understand this before the war?

I grew up in Kyiv speaking Russian and surrounded by imperial narratives that normalised harmful ideas, that Ukrainians and Russians were “the same.”

Over time, especially since 2014, the differences became undeniable. Ukraine has moved through democratic change, pluralism, and civic resistance. Russia remained in an authoritarian system that fostered passivity and imperial thinking.

This divergence is structural, cultural, and moral. The war forced clarity — about identity, responsibility, and values.

15. Do Ukrainians abroad have responsibility toward Ukraine?

I don’t believe in judging others’ choices. Everyone has their own story, fear, and limits.

I can speak only for myself. I left Ukraine to join my husband, but I continue to return, support, donate, connect people, and represent Ukraine internationally.

My bond with Ukraine is permanent. I will always contribute - through work, resources, and advocacy.

16. What did you bring back to Ukraine from studying abroad?

I travelled back to Ukraine between every module. I brought practical knowledge of how global leaders think, how businesses scale, and how systems are built.

I actively connected international contacts with Ukrainian projects. The contrast between global stability and Ukrainian reality was painful but it reinforced my commitment to stay engaged.

17. Where can people find information about you?

Primarily on LinkedIn. I also have publications in Ukrainian and English related to GovTech and digital transformation. More information can be found on the websites of my companies: hidden hint hiddenhint.ch and Catomize catomize.com

1. Ім’я.

Мене звати Галина Пустова.

2. Де ви народилися і де зараз проживаєте?

Я народилася і виросла в Києві. Сьогодні я проживаю у декількох країнах, але моєю основною базою є Швейцарія, де я є резидентом.

3. Що ви вивчали та яка ваша сьогоднішня професія?

Моя перша освіта була в галузі права, і деякий час я працювала в юридичній сфері. Пізніше моя кар’єра змінилася в бік маркетингу, комунікацій та реклами, де я також здобула додаткову освіту як менеджер зі стратегічного планування.

Протягом багатьох років я продовжувала навчатися залежно від ролей, які виконувала, зокрема як фахівець із питань взаємодії з владою та спеціаліст у сфері цифрової трансформації. Нещодавно я закінчила магістерську програму з ділового адміністрування в Бізнес-школі Саїд Оксфордського університету.

Сьогодні я є власницею і керівною директоркою швейцарської компанії з розроблення програмного забезпечення, що спеціалізується на рішеннях у сфері електронної комерції для лідерів ринку. Нещодавно ми також запустили продукт, призначений для розв’язання основних проблем інфраструктури електронної комерції та безпосереднього збільшення прибутків інтернет-магазинів.

4. Який вигляд мав ваш звичайний день до повномасштабного вторгнення і як змінилося ваше життя після цього? Який вигляд мають ваші будні зараз?

До повномасштабного вторгнення мої дні були заповнені роботою і спортом – у цьому сенсі вони не дуже відрізнялися від сьогоднішніх. Однак контекст повністю змінився.

Я жила в Києві і більшу частину часу проводила в урядовому кварталі: працювала радницею у Верховній Раді, була відповідальна за цифровізацію, а також співпрацювала з «Нафтогазом». Мої дні були заповнені особистими зустрічами, короткими перервами та довгими годинами за комп’ютером.

Сьогодні моя робота переважно дистанційна. Я проводжу набагато більше часу на онлайн-зустрічах, розвиваючи свою компанію на міжнародному рівні. Спорт став основою моєї щоденної рутини – це не просто звичка, а спосіб не втрачати зв’язок із реальністю.

5. Де ви були, коли почалося вторгнення і як ви це пережили? Які труднощі постали перед вами після цього?

Я була вдома, у своїй квартирі в Києві. Мій чоловік – тоді мій партнер – прилетів одним з останніх рейсів перед закриттям повітряного простору. Ми повернулися додому близько опівночі. О 4-й ранку я прокинулася, бо він ще не спав. Тоді він і сказав мені, що почалася війна.

Я не хотіла залишати Київ, але разом із друзями (деякі з них мали дітей) і за порадою колег ми переїхали недалеко від міста.

Порівняно з багатьма іншими, я не можу сказати, що в перші дні натрапила на надзвичайні труднощі. Найважче було зрозуміти, як бути корисною. Спочатку була плутанина й емоційна дезорієнтація, але з часом це перетворилося на дію.

6. Які ваші сильні сторони або «суперсили»?

Моя головна сильна сторона – системне мислення. Я маю різноманітний досвід у галузях права, комунікацій, взаємодії з органами влади, бізнесу та управлінської освіти, також я працювала як у державному, так і в приватному секторах. Це дозволяє мені розглядати проєкти з різних поглядів і знаходити масштабовані, довгострокові рішення. Інша ключова сильна сторона – формування команд. Я вірю, що люди створюють проєкти, а не навпаки. Я докладаю багато зусиль для пошуку потрібних людей і спільної роботи над речами, які мають сенс.

7. Які дії ви зробили для підтримки України? Чого світ може навчитися від України як цифрового інноватора? Які ваші амбіції і як уряд може покращити свою роботу?

На початку війни я допомагала налагоджувати зв’язки між бізнесом і державним сектором. Разом ми створили неформальну інфраструктуру для постачання води, їжі та предметів першої потреби для тих, хто захищав Київ. Особисті контакти та міжнародні партнери відгукнулися миттєво – рівень солідарності був надзвичайним.

У наступні місяці я стала співзасновницею благодійного фонду і допомагала вибудувати його операційну діяльність. Цей фонд згодом став офіційним фондом Верховної Ради України. Разом із друзями з креативної та рекламної галузей ми розробили його позиціювання, операції процеси та міжнародні партнерства.

Пізніше на запрошення Міністерства цифрової трансформації та Фонду Східної Європи я приєдналася до національної освітньої ініціативи GovTech, де протягом двох років допомагала вибудовувати інфраструктуру для підготовки нових цифрових лідерів в органах державної влади.

Світ може навчитися в України того, як впроваджувати цифрові рішення швидко, прагматично і у великих масштабах, навіть в умовах надзвичайного тиску. Моя амбіція – продовжувати будувати системи, які переживуть індивідів. Уряди можуть досягти кращих результатів, довіряючи професіоналам, скорочуючи бюрократію та інвестуючи в людей, а не тільки в інструменти.

8. Як ви дбаєте про себе? Чи можлива моральна стабільність під час війни?

Для мене основне – це спорт. Фізична активність (біг, піші прогулянки, рух) допомагає мені зберігати рівновагу. Це форма активної медитації.

Зустрічі з друзями також мають значення. Я живу за межами України, але часто приїжджаю туди. Перебування в Україні емоційно складніше, і виснаження настає швидше. Тому фізична дисципліна – це не вибір, а умова виживання.

9. Чи війна змінила вас? Яким було ваше особисте усвідомлення?

Мене вразило, як люди поводилися в перший ранок. Попри вибухи вночі, люди спокійно вигулювали своїх собак, були ввічливими, спокійними та хоробрими.

Я була глибоко зворушена нашою колективною здатністю об’єднуватися. Моя ідентичність змінилася. Я повністю перейшла на українську, хоча раніше спілкувалася російською.

Війна дала чітко зрозуміти одне: життя не починається «колись», воно відбувається зараз. Це усвідомлення підштовхнуло мене до виконання давно відкладених рішень, зокрема здобуття ступеня магістра ділового адміністрування та обіймання керівних посад, де мій досвід може бути корисним.

10. Що ви хочете, щоб світ знав про українців? Про українських жінок?

Українці – це витривалі, хоробрі люди, які глибоко віддані ідеї свободи. Ми маємо величезну здатність піклуватися про людей, про землю, про громаду.

Українські жінки, зокрема, володіють потужною внутрішньою силою. Оскільки багато чоловіків служать на фронті, жінки взяли на себе важливі ролі в підтримці цивільного життя, бізнесу та інституцій.

Сьогодні українські жінки дедалі частіше визнаються лідерами, партнерами та ініціаторками змін, які здатні створювати інноваційні, конкурентоспроможні на глобальному рівні проєкти, зберігаючи при цьому культурну глибину та історичну пам’ять.

11. Які WOW-жінки надихають вас?

Мене надихають жінки, які поєднують внутрішню силу з відповідальністю – ті, хто не прагне популярності заради неї самої, а бере на себе відповідальність, коли це важливо.

Багато з цих жінок не є публічними особами. Це мої подруги та колеги в Україні, які з початку війни взяли на себе ролі, яких ніколи не планували. Вони керують організаціями, підтримують громади, тримають сім’ї разом, будують бізнес і щодня приймають складні рішення.

Мене надихають українські жінки, які керують під тиском в уряді, у бізнесі, у громадянському суспільстві, з гідністю переносячи особисті втрати, відчуваючи страх і невизначеність. Їхня сила не гучна, але вона неймовірно справжня.

Мене також надихають жінки, яких я зустріла під час навчання та міжнародної роботи. Це засновниці, керівниці та лідерки, які мислять системно, створюють довгострокову цінність і розуміють, що лідерство – це не контроль, а відповідальність і довіра.

Усіх цих жінок об’єднує здатність діяти, не чекаючи на ідеальні умови, і при цьому залишатися людьми.

12. Яке місце або діяльність робить вас найщасливішою?

Рух і спорт. Біг, прогулянки – бути в русі. І будувати щось разом з людьми, які поділяють мої цінності та бачення. Бачити, як ідеї втілюються в життя, – для мене джерело глибокого щастя.

13. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте після цього?

Перемога буде приводом для святкування, але також і початком величезної роботи. Відбудова потребуватиме років зусиль.

Я хочу, щоб мої знання, міжнародна мережа та досвід стали корисними для відбудови України. Я мрію про спокій вдома, про те, щоб моя родина збиралася разом без страху, і про повернення до нормального життя, а не просто виживання.

14. Чим відрізняються росіяни та українці? Чи розуміли ми це до війни?

Я виросла в Києві, розмовляючи російською та оточена імперськими наративами, які подавали як норму шкідливі ідеї про те, що українці та росіяни «однакові».

З часом, особливо з 2014 року, відмінності стали незаперечними. Україна пройшла через демократичні зміни, плюралізм і громадянський опір. Росія залишилася в авторитарній системі, яка сприяла пасивності та імперському мисленню. Ця розбіжність є структурною, культурною та моральною. Війна внесла ясність щодо ідентичності, відповідальності та цінностей.

15. Чи повинні українці за кордоном відповідати перед Україною?

Я не вірю в те, що можна судити про вибір інших. У кожного є свої історія, страхи й обмеження.

Я можу говорити тільки за себе. Я покинула Україну, щоб приєднатися до свого чоловіка, але я продовжую повертатися, підтримувати, робити пожертви, налагоджувати зв’язки між людьми і представляти Україну на міжнародному рівні.

Мій зв’язок з Україною є постійним. Я завжди робитиму свій внесок – працею, ресурсами та адвокацією.

16. Що ви привезли в Україну після навчання за кордоном?

Я поверталася в Україну після кожного модуля. Привезла практичні знання про те, як мислять світові лідери, як розвиваються бізнеси та як будуються системи.

Я активно налагоджувала міжнародні контакти для українських проєктів. Контраст між глобальною стабільністю та українською реальністю був болючим, але це зміцнило моє зобов’язання залишатися залученою.

17. Де люди можуть знайти інформацію про вас?

Передусім на LinkedIn. Я також маю публікації українською та англійською мовами, пов’язані з GovTech та цифровою трансформацією. Більше інформації можна знайти на вебсайтах моїх компаній: Hidden Hint (https://hiddenhint.ch/) та Catomize (https://catomize.com).