Business Owner, Military Volunteer, Kamianets-Podilskyi
1. Name.
My name is Olena Dettsel.
2. Where were you born and where do you live now?
I was born in Kazakhstan, in the city of Semipalatinsk. When I was five, my parents moved to Ukraine, to the wonderful city of Kamianets-Podilskyi (a city in western Ukraine), where my mother was born and where I live now as well.
3. What did you study and what is your profession now?
I studied at a food technology college, and then trained in confectionery arts, molecular cuisine, marshmallow floristry, and cheesemaking. I am a restaurateur and I have a small but successful restaurant, “Troie v Kanoe,” which is a highlight of gastro tours in Podillia. I am the owner and brand chef. I am also the head of the public organization “Troie v Kanoe.” Our NGO is a partner of the American foundation Our Foundation, Polina Buryakov Alexiou. I send our guys for prosthetics and rehabilitation, prepare documents for the Ministry of Health, handle all logistics and support for getting visas, crossing the border, meeting in Warsaw, and getting them onto the plane. I also help with evacuating the wounded and send them to Latvia for eye prosthetics at Valtera protēžu laboratorija.
4. What did your ordinary day look like before the full-scale invasion, and how did your life change after the invasion of Ukraine? What is your typical day now (if that is even possible)?
An ordinary day back then was morning coffee with the family, in pajamas and robes, talking about who dreamed what. That is how I remember it. I would get ready and go to my restaurant. We were always testing something new and tasty, arguing to the point of clenched teeth about dish names, changing flavors and sauces, eating and changing things again until a masterpiece came out. After lunch we could meet friends for coffee somewhere, laugh or complain, and in the evening everyone would gather at home for dinner, cook something together, each person sharing their own stories. We had our own life and the most important thing was that there was carefreeness and peace.
NOW MY DAY IS waking up at 6:00 to 6:30, everyone is in the kitchen, monitoring where something hit, coffee as always.
I have six cats. Two are mine, four were forgotten or thrown away. I fed the cats and go to the gym. At 9 I have English on Zoom, at 10:30 the soldiers arrived. We loaded some things, drank coffee, shared news, hugged, and went our separate ways. The calls are constant. Our guy is in the hospital, he needs medicine, I find it, we need vacuum devices, there are many wounded and we do not have enough, I buy them and send them. Hospitals, military hospitals, city administration, the Ministry of Health, the guys, their mothers, all of it is calls. I rush to the warehouse, we unload a vehicle. We unloaded, I call about what arrived, who to send what to, we stack it onto different pallets. I rush home, dinner in a hurry, my husband and I sit on our phones because we have a ton of work, to answer everyone and reply. I feel myself shutting down, I go to sleep. It is midnight.
5. Where were you and how did you learn or feel the beginning of the russian offensive? What were the first days and weeks of the invasion and bombings like?
We woke up in the morning and it was WAR. We drank coffee silently, everyone monitored what was happening on their phones, called friends and parents. There was no panic, but it felt like the sky had fallen. You cannot breathe normally, you do not know what is happening, everyone rushed to withdraw money from ATMs and fill up cars, canisters, and barrels. In about three hours the line was a kilometer long, in the morning supermarkets were packed and people were grabbing into carts everything they saw. My husband got up and went to the enlistment office, they said he was not needed. We opened the restaurant but did not work, we sat and thought what to do. And after lunch, around 15:00, it started. The first refugees, hungry, half dressed, with children, dogs and puppies, cats. Everyone was scared, the children did not even cry. They asked for something hot to eat. We hugged them and cried with them, calmed them and helped. In front of the restaurant the guys, men, were making Molotov mixtures, someone brought bottles, someone oil, someone gasoline. People began bringing us food, we wrote on social media that people were hungry. Bring clothes, food, diapers. We sorted it out to homes, we made a group chat on Viber, people wrote what was needed and others brought what they could. Medicine needed, how many people to shelter, shot up cars to repair, clothes for children, food for animals. We fed up to 200 to 250 people a day for 6 months for free. In parallel I found who sews tactical vests and balaclavas, found who produces boots and body armor, I have many friends abroad, so they sent and bought everything they could. I do not know how many pairs of shoes I sent, up to 3000 for sure, I sent 15 trucks to Mykolaiv, Bucha, Pokrovsk.
6. What do you think are your strengths and superpowers?
My strength is the ability to quickly adapt to new conditions and learn. I easily find solutions in difficult situations and I like working with people. I consider my persistence a superpower, if I take on something, I обязательно bring it to a result.
I am very organized and responsible. I know how to plan processes so that everything works smoothly. My “superpower” is seeing details that others often miss, and because of that avoiding mistakes.
My strength is creativity and the ability to inspire others. I can find new ideas where others have already stopped. My superpower is charging the team with energy and motivation.
7. What specific actions, big or small, have you taken and continue to take to help Ukraine and Ukrainians?
Specific actions, I help the Armed Forces of Ukraine. We sent 8 SUVs, 2 ambulances fully equipped for intensive care, 50 sets of wheels, 20 scopes, 9 to 10 vans of gear (backpacks, tactical vests, clothing, uniform, helmets, body armor, pouches, goggles and tactical gloves), 15 Mavics, 15 tons of medicines and equipment.
Right now I do what I do, I send our guys for prosthetics in the USA. Since the start of the war I have sent to the USA more than 60 of our disabled soldiers. I provided support from the hospital where the guys lay for 4 to 5 months, communicated, supported, sent little treats, collected documents for the Ministry of Health and the Ministry of Defense, with the Medical Forces Command, visas, hotels and logistics.
8. How do you take care of yourself? Is it even possible to remain morally stable during war? What helps you pull yourself together?
About myself, I go to the gym, sometimes run to a cosmetologist, I do not drink alcohol, I look for zen in everything. The sky is blue, or music, jazz and rock. You can remain morally stable if you do good deeds, speak openly about what you think and feel, when you save lives and then the guys thank you, and it also depends on your character. I have a calm character, I grew up with boys, and my support is my family, my husband, my son and my mom.
9. You seem strong, decisive, and open. Where do you think your courage comes from?
Courage is either there or it is not. It is not a skill you can acquire, it is an inner core.
10. Do you feel the war changed you? In what way? Did you surprise yourself in how you held on, stayed strong, found inspiration in unexpected sources? What became a realization for you?
The war changed me, it is true. I became tougher and wiser and more decisive. The war sharpened my sense of the fragility of life and at the same time opened new inner strength. I learned to value simple things, silence, a safe home, a conversation with loved ones.
I did not imagine I could hold on for so long and remain strong even in moments when it felt like there was no strength. Inspiration often came from unexpected sources, from a child’s smile, help from a stranger, small acts of kindness, unexpected feedback from the guys. I felt the power of solidarity even more deeply. Ukrainians showed that true humanity is to support even a stranger, share your last, risk yourself for others. That became my big realization, we are stronger together than we could have imagined. Another realization is that life cannot be put off for later. You have to live now, love, act, be grateful for every day. And even in the hardest times you can find light.
11. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment? About Ukrainian women?
I want the world to know that Ukrainians are a strong and freedom loving people. We can take a hit and at the same time keep warmth in our hearts. We are not only fighting for the freedom of our land, we are also defending the values of humanity, dignity, and life.
And Ukrainian women are unique, they are real symbols of strength. They fight and heal at the same time, volunteer and raise children, build businesses and hold families together. Their superpower is combining softness and tenderness with determination and courage. Also self sacrifice and devotion. Ukrainian women show the world that a woman’s true beauty is in her strength to create and protect life even in the darkest times.
12. Which WOW women inspire you?
I am inspired by Ukrainian women who are fighting every day, some at the front, some in volunteer hubs, some in a classroom with children or by a hospital bed. These are ordinary women doing extraordinary, incredible things.
My WOW women are my grandmother. She taught me resilience, faith, and love even in hard times. We lived in poverty, so she taught me to embroider, knit, make butter, and gather healing herbs.
I am inspired by women who combine strength and tenderness. They can change the world not with loud words, but simply with their actions. Also modesty and keeping their word.
13. What place or activity makes you happiest?
I am happiest at home when family, friends, and my animals are around. It can be a simple dinner, a conversation, laughter. Small everyday joys, warm tea, hugs, shared tasks, give me strength and happiness more than any big achievements.
14. What will you do first when Ukraine wins? What do you dream of for yourself and your family after the war ends?
I will hug all my loved ones and friends who were far away or on the front. I want to finally exhale with the feeling that we endured, and thank those who brought peace back to us. I dream of simple things, that my loved ones are safe, that we can make plans, that children grow up without fear. I want our future to be with hope, not with anxiety. And I also want to travel and have free time. To not wake up at night from an air raid siren screaming from the nearest pole, and to walk at night.
15. In your opinion, how do russians as a people differ from Ukrainians? Did we know these differences before the full-scale war? Were we in denial?
The main difference between Ukrainians and russians is their attitude to freedom and dignity. For us, freedom is the foundation of life, for them it is simply something unknown and not understood. Before 2022 many people in Ukraine were in denial, we wanted to believe in “brotherly peoples” and closed our eyes to deep cultural and value differences. But the war showed that we are completely different. We are free in spirit, they are slaves of a tyrant, we are hospitable, they are not. We defend our land, our freedom, our integrity, they attack, destroy our homes and schools, kill our children.
16. What justice do you want for Ukrainians regarding the punishment of russia?
I want justice for Ukrainians to mean inevitable punishment of russia for every crime, from war crimes to the abduction of our children. There must be an international tribunal, compensation for damages, and a guarantee that this will never happen again.
Justice for us is not only punishment of the guilty, but also restoration of what was destroyed, our homes, our families, our peace. We deserve to live, have children, build, work without fear.
I want russia to answer before the world and before history. Its crimes must be called by their names, and punishment must become a lesson for everyone who might ever try aggression again.
17. How do you see the future of the country, its place in the world and politics (Europe, NATO, any other structure or alliance)?
Ukraine must become a free, strong and restored state that stands next to Europe as an equal partner. I see it as a modern, innovative and open country where the main values are human dignity and freedom. Our place is in the European Union and in reliable security alliances. We have already proven that we are a shield for Europe, and I believe we will also become a driver of development in the region, in the economy, energy and digital technologies. So that we live in our own country without fear, with confidence in tomorrow, and so that our children grow up in a state that is a symbol of freedom.
18. Where can others find information about you and your work (website, social media pages, etc.)?
https://www.instagram.com/olena_detssel/
https://www.instagram.com/ourfoundationusa
https://www.facebook.com/olenadetcel/about_places
https://www.instagram.com/troe_v_kanoe16
1. Імʼя.
Мене звати Олена Детцель.
2. Де ви народилися і де ви зараз живете?
Я народилася у Казахстані, в місті Семипалатинск. У пʼять років мої батьки переїхали жити в Україну, у пречудове місто Камʼянець-Подільський, де народилась мая мама і де я живу і зараз.
3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?
Я навчалась у харчовому коледжі, далі проходила навчання по кондитерському мистецтву, молекулярній кухні, зефірній флористиці, і сироварінню. Я ресторатор і маю невеличкий але успішний ресторан «Троє в Каноє», якій є окрасою гастротурів поділля. Я власник і бренд шеф. Також я голова Громадської організаціі «Троє в Каноє», наша ГО є партнером з американським Фондом Our Foundation - Polina Buryakov Alexiou. Відправляю наших хлопців на протезування та реабілітацію , готую документи в МОЗ, роблю всю логістику і супровод в отриманні віз, перетин кордону, зустріч у Варшаві і відправкою на літак. Також я допомагаю в евакуаціі поранених, відправляю в Латвію на протезування ока до Valtera protēžu laboratorija.
4. Як виглядав ваш звичайний день до повномасштабного та як змінилася ваше життя після вторгнення в Україну? Який ваш типовий день зараз (якщо це взагалі можливо)?
Звичайний день колись- ранкова кава з сімʼєю, в піжамах і халатах) розповідали кому що снилось)) так памʼятаю це, збиралась їхала в свій ресторан, завжди ми щось тестували нове, смачне, сперечались до зубів про назви страв, міняли смак і соуси, їли і знов щось міняли поки не виходив шедевр)) , а після обіду могли зустрітись з подругами попити десь кави, посміятись або пожалітись, а ввечері вдома всі збирались на вечерю, щось разом готували, кожен щось розповідав своє, було своє життя і саме головне- була безтурботність і спокій.
ЗАРАЗ МІЙ ДЕНЬ- підйом в 6-6.30, всі на кухні, моніторять де прилетіло, кава як завжди.
В мене 6 котів. 2 мої, чотири яких забули або викинули. Погодувала котів, іду в спортзал. На 9 англійська зум, на 10.30 приїхали хлопці військові. Щось загрузили, каву попили новини розповіли , пообіймались розʼїхались. Дзвінки постійні. Наш хлопець у шпиталі, треба ліки- знаходжу, треба вак аппарати, поранених багато нам не вистачає-купую висилаю. Лікарні, шпиталі, КМД, МОЗ,хлопці, їхні мами- це все дзвінки. Лечу на склад- розвантажуєм машину. Розвантажили - дзвоню що приїхало, кому що відправляти- на різні палети складаєм. Лечу додому, вечеря на скору руку, сидимо з чоловіком в телефонах- бо в нас купа роботи- всім відповісти і відписати. Відчуваю що мене виключає- іду спати. На часах дванадцята ночі.
5. Де ви були і як дізналися/відчули початок російського наступу? Якими були перші дні та тижні вторгнення та бомбардувань?
Встали зранку і ВІЙНА. Каву пили мовчки, всі в телефонах моніторили що відбувається, дзвонили друзям, батькам. Паніки не було але було відчуття що небо впало. Ти не дихаєш нормально, ти нічого не знаєш що відбувається, всі кинулись знімати гроші в банкоматах і заправляти машини, каністри і бочки. За години три черга була в кілометр, зранку супермаркети забиті люди гребли у візки все що бачили. Мій чоловік зібрався пішов у військомат- сказали що не треба . Ресторан відкрили- але не працювали - сиділи і думали що робити? А після обіду в години в 15 Почалося- перші біженці голодні, роздягнені, з дітьми , собаками і собачками, котами. Всі налякані , діти навіть не плакали. Просили щось гаряче поїсти. Ми їх обіймали і плакали разом з ними, заспокоювали і допомагали. Перед рестораном хлопці, чоловіки , робили суміші Молотова, хтось приносив пляшки, хтось масло хтось бензин. Нам почали зносити продукти- ми написали в соцмережі що у нас люди голодні. Привезіть речі, продукти, памперси. Розбирали їх по домам, ми зробили групу чат у вайбері- писали треба-люди приносили що могли які Треба ліки, скільки людей приютити, машини постріляні- в ремонт, дітям одяг.тваринам-корм, ми безкоштовно годували до 200-250 людей в день на протязі 6 місяців. Паралельно я знайшла хто шиє розгрузки і балаклави, знайшла хто виробляє берці, бронежилети, в мене багато друзів за кордоном, тож висилали купували все що могли. Я не знаю скільки пар взуття я відправила до 3000 точно, фур 15 відправила в Миколаїв, Бучу, Покровськ.
6. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?
Моя сильна сторона — це вміння швидко адаптуватися до нових умов і навчатися. Я легко знаходжу рішення у складних ситуаціях та люблю працювати з людьми. Надздібністю вважаю свою наполегливість: якщо берусь за справу, то обов’язково доводжу її до результату.
Я дуже організована та відповідальна. Вмію планувати процеси так, щоб усе працювало злагоджено. Моя “надздібність” — бачити деталі, які інші часто пропускають, і завдяки цьому уникати помилок.
Моя сила — це креативність і вміння надихати інших. У мене виходить знаходити нові ідеї там, де інші вже зупинилися. Надздібність — заряджати команду енергією та мотивацією.
7. Які конкретні дії (великі чи маленькі) ви зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу?
Конкретні діі- я допомагаю ЗСУ- відправили 8 позашляховиків, 2 швидкі в повному обладнанні реанімаціі, 50 пар коліс, 20 прицілів, бусів 9 -10 снаряги, (рюкзаки, розгрузки, одяг, форма, каски, бронежилети, підсумки, окуляри і тактичні перчатки),15 мавіків, тон 15 медикаментів і обладнання.
Я займаюсь зараз тим- що відправляю хлопців на протезування в США. З почотку війни я відправила в США- понад 60 наших військових інвалідів. Я робила супровід від шпиталю, де хлопці лежали по 4-5 місяців, спілкувалась, підтримувала, висилала смоколики, збирала документи в МОЗ І Міноборони, з Командуванням медичних Сил , візи, отелі і логістика.
8. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе докупи?
Про себе . - ходжу в спортзал, іноді бігаю до косметолога), не пʼю алкоголь, шукаю дзен у всьому. Небо синє, або музика- джаз і рок, Морально- стабільними можна залишитись якщо ти робиш добрі справи, говориш відверто що думаєш і відчуваєш, коли рятуєш життя- і потім хлопці дякують, і це від характеру залежить. Я маю спокійний характер, я росла з хлопцями, і моя підтримка- це моя сімʼя, мій чоловік, син і мама.
9. Ви здаєтесь сильною, рішучою і відвертою. Звідки, на Вашу думку, черпаєте свою сміливість?
Сміливість- вона або є, або іі не має. Це не навичка, яку можна здобути- це стержень внутрішній.
10. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?
Війна мене змінила- це правда. Я стала більш жорсткою і більш мудрою і рішучою. Війна загострила моє відчуття крихкості життя й водночас відкрила нові внутрішні сили. Я навчилася цінувати прості речі — тишу, безпечний дім, розмову з близькими.
Я не уявляла, що можу триматися настільки довго й залишатися сильною навіть у моменти, коли здавалось, що сил немає. Натхнення часто приходило з неочікуваних джерел — з усмішки дитини, допомоги незнайомця, маленьких проявів добра, несподіваного фітбека від хлопців. Я ще глибше відчула силу солідарності. Українці показали, що справжня людяність — це підтримати навіть незнайомого, поділитися останнім, ризикнути собою заради інших. Це стало моїм великим прозрінням: ми сильніші разом, ніж могли собі уявити. Прозріння-що життя не можна відкладати «на потім». Треба жити зараз — любити, діяти, дякувати за кожен день. І навіть у найважчі часи можна знаходити світло.
11. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?
Я хочу, щоб світ знав: українці — це сильний та волелюбний народ . Ми вміємо тримати удар і водночас зберігати тепло в серцях. Ми не тільки боремося за свободу своєї землі, а й захищаємо цінності людяності, гідності та життя.
А українські жінки взагалі унікальні— це справжні символи сили. Вони одночасно воюють і лікують, волонтерять і виховують дітей, будують бізнеси й тримають родини. Їхня надздібність — поєднувати м’якість і ніжність із рішучістю й відвагою. Також самопожертва і відданість. Саме українські жінки показують світу, що справжня краса жінки — у її силі творити й берегти життя навіть у найтемніші часи.
12. Які WOW-жінки вас надихають?
Мене надихають ті українські жінки, які зараз ведуть боротьбу щодня: хтось на фронті, хтось у волонтерському штабі, хтось у класі з дітьми чи біля ліжка в лікарні. Це звичайні жінки, які роблять надзвичайні, неймовірні речі .
Мої WOW-жінки — це моя бабуся. Вона навчила мене стійкості, віри та любові навіть у важкі часи. Ми жили бідно, тож вона навчила мене вишивати, вʼязати, робити масло) і збирати цілющі трави.
Мене надихають жінки, які поєднують силу та ніжність. Вони можуть змінювати світ — не гучними словами, а просто своїми діями. Ще скромність і тримання свого слова.
13. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?
Найщасливіша я вдома, коли навколо сім’я , друзі , мої тваринки. Може бути проста вечеря, розмова, сміх. Маленькі побутові радості — теплий чай, обійми, спільні справи — дають мені силу й щастя більше, ніж будь-які великі досягнення.
14. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?
Я обійму всіх рідних і друзів, які були далеко чи на фронті. Хочу просто видихнути з відчуттям, що ми вистояли, і подякувати тим, хто повернув нам мир.Мрію про прості речі- щоб мої близькі були в безпеці, щоб ми могли будувати плани, а діти росли без страху. Хочу, щоб у нас було майбутнє з надією, а не з тривогою. І ще я хочу подорожувати і мати вільний час. Не прокидатись вночі від тривоги, яка волає від найближчого стовпа, і гуляти вночі.
15. Чим, на Вашу думку, росіяни як народ відрізняються від українців? Чи знали ми про ці відмінності до повномасштабного конфлікту? Чи були в стані заперечення?
Головна різниця між українцями та росіянами — у ставленні до свободи та гідності. Для нас свобода — це основа життя, для них — просто щось невідоме та не зрозуміле. До 2022 року багато хто в Україні був у запереченні- ми хотіли вірити в “братні народи” й закривали очі на глибокі культурні й ціннісні відмінності. Але війна показала- ми зовсім різні. Ми вільні духом- вони раби самодура, ми хазяйновиті - вони ні. Ми захищаєм свою землю, волю, цілістність- вони нападають, руйнують наші оселі, школи, вбивають наших дітей.
16. Якої справедливості ви хочете для українців щодо покарання росії?
Я хочу, щоб справедливість для українців означала неминуче покарання росії за кожен її злочин — від військових злочинів, до викрадення наших дітей. Це має бути міжнародний трибунал, відшкодування збитків і гарантія, що таке ніколи більше не повториться.
Справедливість для нас — це не лише покарання винних, а й відновлення зруйнованого: наших домівок, наших родин, нашого спокою. Ми заслуговуємо на те, щоб жити , народжувати, будувати, працювати без страху
Я хочу, щоб росія відповіла перед світом і перед історією. Її злочини мають бути названі своїми іменами, а покарання — стати уроком для всіх, хто колись спробує повторити агресію.
17. Яким би ви бачили майбутнє країни, її місце у світі та політиці (Європа, НАТО, будь-яка інша структура чи альянс)?
Україна має стати вільною, сильною та відновленою державою, яка стоїть поруч із Європою як рівноправний партнер. Я бачу її сучасною, інноваційною та відкритою країною, де головними цінностями є людська гідність і свобода.Наше місце — в Європейському Союзі та в системі надійних безпекових альянсів. Ми вже довели, що є щитом для Європи, і вірю, що станемо ще й драйвером розвитку в регіоні — в економіці, енергетиці та цифрових технологіях. Щоб ми жили у своїй країні без страху, з упевненістю в завтрашньому дні, і щоб наші діти виростали в державі, яка є символом свободи.
18. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соцмережах тощо)
https://www.instagram.com/olena_detssel/
https://www.instagram.com/ourfoundationusa