THIS INSIDE UKRAINE STORY IS FROM THE CITY OF Dnipro

INSIDE UKRAINE SERIES: A SNAPSHOT, A DAY-IN-THE-LIFE, A GLIMPSE OF WHAT IT’S LIKE TO LIVE, RESIST, SURVIVE AND PERSEVERE IN A NATION UNDER ATTACK.

GLORY TO THE UKRAINIAN WOW WOMEN, FOR SUPPORTING THEIR COUNTRY AND BRINGING UKRAINE CLOSER TO VICTORY.

In wartime, I’ve seen women from my hometown Dnipro serve their country in many different ways. Some work on the front lines, others care for the soldiers and retrieve the fallen. I have interviewed women who procure vital supplies for the defenders, or share Ukraine’s story with the world. Some women bring new generations of Ukrainians into the world while others raise children through war. My WOW Woman, Radana, serves by showing up day after day for her community of Ukraine supporters.

Radana describes herself as a witch, deeply in touch with the elements and grounded in nature, drawing strength from the world around her. She posts about her life as it unfolds, about hope and doubt, tarot readings and tears, laughter and ordinary moments. She talks people through air raid alarms, checks in after bombings, and keeps showing up online when many are overwhelmed. This openness has built a large following because it is real. After almost four years of russian aggression, Ukrainian people reach out to Radana for calm, for connection, and for a sense that they are not alone.

Ukraine is enduring because of this mix of effort and because so many people choose to stay engaged. Radana is one of them. Her support for the Armed Forces of Ukraine has been unwavering over the years. That consistency has not gone unnoticed. The scale of her efforts and the size of the community she has built have clearly struck a nerve. Her social media accounts have been hacked multiple times by russians, yet each time she has returned to rebuild, reconnect, and continue. Like a phoenix rising, as she says, she comes back again and again.

Beneath the online presence is steady action. Radana fundraises for drones and vehicles for the Armed Forces. Money from her tarot readings goes toward food for the front. She opens her home to tired and hungry service members, gives rides to soldiers heading toward the front lines, and supports units in practical ways that bring back deep gratitude. Letters from brigades she has helped and multiple military medals recognizing her volunteer work speak to that impact. Soldiers have even gifted her kittens, whom she dearly loves.

All of this emotional openness and constant care for others does not come without challenges. “I can cry during livestreams,” Radana says, “and then continue helping people, because I’m not a robot. I’m a human who has seen and lived through too much. Some personal attacks I endure quite steadily. Others break me. It hurts. Moral stability is extremely hard, and there’s no shame in that. War is not a game.”

Through nonstop russian attacks, Radana continues to care and to act. She inspires me to do what is in my power, within my means and talents, and to keep showing up.

- Olga Shmaidenko, Founder of WOW Woman. Inside Ukraine is a WOW Woman series documenting the voices of Ukrainian women during the full-scale russian invasion. It bears witness to the human cost of war and to Ukrainian women’s refusal to be silenced.

Military Volunteer, Emotional Anchor, Dnipro

1. Name

Hello, my name is Katya Shashlo, but recently I have adapted another name - Radana.

photos of Dnipro by Ukrainian photographer Olena Sugak.

2. Where were you born and where do you live now?

I was born in Dnipro and live here again. I used to live in Kharkiv and Slovakia for a while, but I missed Ukraine and returned home.

3. What did you study and what is your current profession?

I enrolled in the Ivan Franko Zhytomyr State University, in the journalism department, but unfortunately I left because I knew that I probably wouldn't be able to work as a journalist for long, because I like to tell the truth. I tried my hand at various professions: I was a nanny, a saleswoman in various shops, and even worked at McDonald's. I worked on the heavy production lines at the Peugeot factory, but I didn't notice the most important thing until it hit me like a two-by-four across the head. Through pain, grief, and tears, I came to esotericism - now I am in my element, I am a witch.

Life before. Revolution of Dignity and helping the guys during the russian invasion of Donetsk & Luhansk regions of Ukraine.

4. What was your normal day like before the full-scale invasion, and how has your life changed since the invasion of Ukraine? What is your typical day like now (if that is even possible)? Where were you and how did you learn/feel about the start of the russian offensive? What difficulties did you encounter after the invasion?

I knew I wouldn't be able to sleep that night because of the bald man’s (putin) speech. Since I already have experience with war (from russia’s first incursion into Ukraine in 2014), I remembered my friends who served telling me that, when it comes, the full scale war will be so terrible and that it will make me “miss the ATO” (Ukrainian anti russian terrorist operation between 2014-2018, to stop russian incursion into Donetsk and Luhansk regions).

So imagine the night, yes, that very night, as this mummy of a man talks about his “special military operation” against my country and mentions my city, my head felt a burning sensation and I felt a strange current running through me. Putin finished his speech, and I heard strange sounds (of explosions), and then I felt my windows shaking, rattling as if about to fly out. Even though I thought I was prepared for the war, turns out I was not.

I ran over to my father's room and woke him up with the words, ‘Get up, the war has started.’ My father swore loudly and told me to wake my mom. It was difficult for me because she had suffered a stroke, but I tried to do everything as calmly as possible. My mother was, of course, in shock. At that moment, for some reason, we imagined World War II-style carpet bombings of our city and dozens of mushroom clouds (yes, similar to nuclear ones).

I took out my phone to read the news, started crying, cursing russians, ‘you bastards, what are you doing?’

Interestingly, a few months prior, on my social media channels I wrote that a terrible, bloody war was coming, but I got laughed at. “Rabsiani” (play on words meaning russian slaves) kept writing to me that no way there would be an attack on Ukraine as we are “brotherly nations". But I was right. My first video received millions of views, during my live stream almost 5,000 people were watching. I was showing the first days not of war (because Ukrainians were living in the state of war since russia’s 2014 invasion and annexations of Ukrainian territories), but of the full-scale hell russians brought to the entire country. I was terrified, posting videos and russian monsters wrote that I “moaned erotically” and my mother did too. They wrote the filthiest things imaginable.

At that time I was already known, but was posting under a different pseudonym. When my views grew, it became inconvenient for russians: they attempted to destroy me, hacked my Instagram and Twitter and did everything to take down my TikTok as well. I disappeared offline for a while to regroup.

When it comes to physically preparing, to be honest with you, I didn't even know what an ‘emergency suitcase’ was. While my mom was packing documents, I was packing underwear, socks, and all my tarot decks. It was ridiculous.

When morning came, I heard fighter jets for the first time flying overhead, and I was scared. I opened the window and through tears shouted: “Dnipro, my Dnipro, hold on!” My father yelled: “Daughter, these are our fighters! The russians are about to get what they deserve!” With his positivity, my father preserved my mental health for a very long time and on many occasions - he believed in the Armed Forces of Ukraine more than anyone in Ukraine.

We then decided to go to the supermarket. Amidst the panic and queues, people, unfortunately, behaved like madmen: there was no toilet paper, nothing at all. We took everything in stride, and that was very good. We bought what was left in the shop and immediately travelled to help at the military checkpoint. I didn't have time to sleep much during those months. I started helping our military guys - our place was the place they could warm up or wash up. At that time, I looked at them as my only salvation, but then again, I was in awe of them since the hellish year of 2014, I was proud to be here with them now.

Now, almost 2026, there is no typical day. I travel to help the guys in the morning and you better believe I end up giving someone from the military a lift there or back. Sometimes I stay home and review missing-persons cards, play with my cats, or go live to talk to people (related to my fundraising). I have less strength now than at the beginning of the full-scale, because russian attacks have intensified. I’m finishing this text right after yet another russian attack on my city.

5. What do you think are your strengths and superpowers?

My strength is that, no matter what russians do to hack my channels, I am able to come out of tough situations and start from scratch, with a new “stage name” that people won’t forget. I gathered many people around me and didn’t let them lose their minds from stress or fear. I’m proud of that. Honestly, I don’t even know what else to name as a personal strength, because after almost four years of war, I am completely shattered otherwise. Still, I recover very quickly, because the fight continues, and I have no right to give up.

6. What specific actions (big or small) have you taken and continue to take to help Ukraine and the Ukrainian people?

At first, I participated in various protests, and after the Maidan revolution in Kyiv, together with the others, I began “Ukrainizing” my city Dnipro. And we succeeded. Torchlight marches, Vyshyvanka Day, and many other initiatives, look at Dnipro now. It’s night and day compared to what it was.

My fundraising started with the smallest thing: boots for one soldier. Around 2023, when the Telegram channel “Ukrainian Fairy” was created, the first large fundraisers began, and now I can’t even count how many I closed. The community is growing, and so are the needs. From the most recent fundraisers, I’m closing one for a vehicle and another Mavic drone.

Gradually I helped more, and then a dark period began, many deaths, and I started raising funds for soldiers’ funerals. For one family, we managed to collect a significant amount and pass it on to them.

Back then, in 2010’s, needs weren’t as massive as they are now. With full-scale invasion of 2022 everything became truly difficult. My mom and I cooked food and sold our home electronics just to survive. I clearly remember Territorial Defense guys coming to us and buying a TV, it was old and dusty, but they needed it. My mom, an amazing artist, sold all her handmade embroidered shirts and gave the money to the soldiers.

Around 2023, when the Telegram channel “Ukrainian Fairy” was created, the first large fundraisers began, and now I can’t even count how many there have been. The community is growing, and so are the needs. From the most recent fundraisers, I’m closing one for a vehicle and another Mavic drone. I still can’t believe I managed to do this. I’ve raised funds for children, animals, hospitals, and personally delivered huge quantities of supplies.

I receive many gifts from brigades: flags, treats, cat food. I also received an official letter of gratitude from the commander of the 25th Brigade. I provide nonstop spiritual protection to soldiers and search for missing persons, all for free, because they are everything to me.

I have saved dozens of lives thanks to forecasts for cities and regions. I also rescued and now own three cats, one from Dnipropetrovsk region and two from Donetsk region, rescued by the 25th Brigade. I adopted Mavik in 2023 and Houston in 2024. They are my everything, they were so tiny… I’m about to cry. Mr. Chornobai was already older when I rescued him.

My team and I repaired vehicles for free, didn’t sleep nights, but the happiness we felt when the guys thanked us and signed our wall, that wall is priceless to me. It’s my personal treasure.

“Ukrainian Fairy” is now known by many people and always comes to help. My accounts have been taken down hundreds of times, but I am a phoenix, I rise again and return to my people.

P.S. I don’t like bragging. I just quietly do good deeds. I don’t film much anymore, but plenty is documented on Telegram, and that’s enough.

7. How do you take care of yourself? Is it even possible to remain mentally stable in a war? What exactly helps you pull yourself together?

8. Do you feel that the war has changed you? In what way? Have you surprised yourself (how you held on, remained strong, found inspiration in unexpected sources, etc.), in your country, in your ideas about humanity, in your attitude towards the world? What has been a revelation for you?

The war changed me completely, and everyone seems to notice, saying that I’ve become wise beyond my years.

Side note, as I'm writing this to you, a russian kamikaze Shahed drone just flew overhead, and I can hear Ukrainian gun fire trying to shoot it down. And there are 20 more on the way, according to our warning system called “Alarm Map,” which provides real-time updates on air raid warnings. Now there will be “star wars” in the sky. And there could also be incoming ballistic missiles they launch against civilians and other killing machines. Everyone is shocked that I know the name of every missile, its range, and other technical details.

Unfortunately, that's how we are living right now. Life is turbulent.

I’m thankful to my father, because his faith in Ukraine’s Armed Forces is also the reason I'm holding on: just like on the first day of the invasion, he never gave up. When we were warned that 30 missiles were flying toward our city Dnipro, he was monitoring the news on the second floor.

My inspiration comes from Mariupol and the people who went through hell there. People who looked death in the eye and said, ‘Not today, dear.’

My inspiration are those on the front lines: Hrenka, Taira, Da Vinci, Mali, or Vitalii Skakun (a Ukrainian marine combat engineer who became one of the first Heroes of Ukraine. He gained international attention after detonating explosives on a bridge in Henichesk, halting an advancing russian armored column and losing his life in the process), the list goes on and on. Unfortunately, many of them are no longer alive, but they gave me strength and courage, and I understood perfectly well that together we are a great force.

These titans gave me inspiration and the desire to live despite all the hell. No one else could have done it, because they are all Ukrainians have.

Although I am completely different, I am glad that no matter how difficult things can get, I know for sure that I cannot be broken. I will come back stronger.

9. What do you want the world to know about Ukrainians at this moment in time? About Ukrainian women?

I want to say that love and goodness will prevail, but sometimes evil thinks it is winning, although it is only evil that thinks so. Ukraine is on the side of good and protects the entire planet from evil. I would very much like the whole world to look at the map: how our (relatively) small and bright country has been bleeding for the fourth year from a large tumor called russia.

Ukrainian Women - No one can ever compare to our women. In general, our girls go through everything: they weave safety nets, fight on the front lines, raise a new generation in extremely difficult conditions, evacuate animals and people from the combat zones, and fight for prisoners of war. I’m proud that Ukrainian women yield Titan powers.

My dad at a rally. My parents together. My mother’s artwork.

11. What place or activity makes you happiest?

The cemetery. It sounds strange and scary but it's a place of strength, silence and peace. Our heroes are there. I often visit different cemeteries, talk to them, communicate with them and tell them that it was all worth it.

I used to love walking in the woods, but for some reason I don't feel drawn there now. I know how much Mother Nature is suffering too from the war. I want to remind you that nature does not forgive such abuses, and people who think that this war is only ours are very much mistaken, nature will take revenge.

Finally, I am happy when I close the fundraiser for the army, when I receive a report from the guys that what I delivered helped them a lot. The rest of the time I make candles, because wax is therapy for the soul: it has a memory, and working with it is a pleasure.

12. What will you do first when Ukraine wins? What are your dreams for yourself and your family after the war ends?

I want to go to Mariupol, fall down on my knees there and cry. That is where my sister's friend, whom I did not have time to meet, was captured, and where the guy who saved my phone in 2014 on the Maidan square died. That is where the fierce fighting at the start of the full-scale invasion took place. I want to kiss that ground and just cry.

Then I plan to visit the cities that saw pain and photograph them so that no one and nothing will be forgotten.

I will wait for my dad and mum to return home and imagine how my mum and I will make candles and spend our family evenings together with my dad. My father has a phenomenal memory and he will recall all the events and we will honour all the heroes.

Mustn’t forget my cats Houston, Chornobyl and my Mavik. They will be there too.

And, of course, I will wait for my friends to return home. Right now I am in despair: my friend in Donetsk region has just disappeared.

13. In your opinion, how do russians as a people differ from Ukrainians? Were we aware of these differences before the full-scale conflict? Were we in denial?

I grew up in a russian-speaking family where everyone watched Channel One and all kinds of “rabsiyan” bullshit. My mom spoke surzhyk, and I always found that interesting.

I went to schools taught in Ukrainian, and that is what probably saved me, because I knew the basics, as they say, of the language and culture. When I was little, I saw how russians called the “Ichkerians terrorists” (fighters from Ichkeria, colloquially known as Chechnya, during its period of separation from Russia. Ichkeria emerged after the Soviet Union's collapse, declared independence, and fought two wars against Russia (the First Chechen War 1994-96 and the Second Chechen War starting 1999) to maintain it, but Russia heavily bombed and restored control by 2000). Imagine this picture: a little girl does not believe russia and believes Icherian leader Shamil Basayev, convinced he is a genuinely good person. And I was right ;)

Back in 2008, when everyone was on (russian chat platform) VKontakte, people have already begun calling me “khokhlushka,” (derogatory, ethnic slur, “Ukrainian girl”) and that they would take (Ukrainian territories of) Donetsk and Luhansk. Can you imagine? in 2008 I already didn’t respect or trust russians. I constantly argued with them. It’s strange how those threats turned out to be something bigger. And if our people had seen that clearly, they would never have called them a “brotherly people.”

At one point, when we lived in an apartment building, our neighbors moved to Moscow, because the husband was practically Putin’s right-hand man. Once they came to visit us, and what she said terrified me: her husband “had business in Crimea.” Well, I think you can guess what happened next.

We are different.

They accuse us of nazism, but there is far too much of it in “rashka.” There is so much evil and violence in that country, and they proved it and showed it to the whole world in this war.

Side note, I want to point out that those who speak russian in Ukraine and are harassed for it - that's wrong. This language is Eastern Ukrainian and is not at all similar to russian, because we have ‘toromozok’ (break), ‘trempel’ (trumpet), ‘kulok’ (plastic bag), and most importantly, our “what?” - “SHO?”, while they have the cursed ‘CHYO?’

Therefore, their language should not be confused with our dialects. And to avoid such a divide in society, teach your children Ukrainian, speak to them in everyday life. Love for Ukraine and learning the language is instilled in us from early childhood, and then there will be no need to ask anyone, ‘Why don't you speak your native language?’

Everything will come in time. Right now, the main goal is to defeat the enemy.

14. Do you feel that people who left Ukraine during the wave of emigration in 2022, or those Ukrainians who have been living abroad for years, have any responsibility to their homeland?

Absolutely yes - there’s no other way. Even in Norway, my parents go to rallies, in the cold and in the heat. My father loves to remind Norwegians that if they don’t help Ukraine, russians will rule there some day. Unfortunately, not everyone is that conscious or active. Let’s be honest: most people have already forgotten their Homeland. My acquaintances who stayed abroad with their husbands never make a single donation nor do they repost - not one of my fundraisers. They “don’t have time,” because while yesterday russia was bombing my city, those people were celebrating something and going shopping.

This war is everywhere, and we must remember that. They are responsible for their own actions.

I’m ashamed of people like that, and I stand by my words.

15. Where can others find information about you/your activities? (links to websites, social media pages, etc.)

Ukrainian Fairy will always be with you on TikTok, even if she gets blocked again: @ukranian_fairy3 and this is just one of my accounts.

There is always my Telegram channel, where you will find a lot of meet-ups, reports, and other information: in particular, forecasts for each city and region, which I make every Sunday. There are also forecasts on other issues, such as whether there will be new weapons in russia, what will happen to the Chernobyl Nuclear Power Plant, and which areas will be hot spots: t.me/ukranian_fairy88

Instagram where I broadcast life in the war @radana_fairy_88

My big family is waiting for you. Together we are strong. Glory to the Gods and our Ancestors! Glory to Ukraine and its Heroes.

Hugs,

Radana, your Fairy from the unbreakable city of Dnipro.

ЦЯ ІСТОРІЯ INSIDE UKRAINE З МІСТА ДНІПРО

СЕРІЯ INSIDE UKRAINE/ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ: МОМЕНТАЛЬНИЙ ЗНІМОК, ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ, ПОГЛЯД НА ТЕ, ЯК ЦЕ - ЖИТИ, ЧИНИТИ ОПІР, ВИЖИВАТИ І НЕ ЗДАВАТИСЯ В КРАЇНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ ПІД ЗАГРОЗОЮ.

СЛАВА УКРАЇНСЬКИМ ВАУ-ЖІНКАМ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ І НАБЛИЖАЮТЬ УКРАЇНУ ДО ПЕРЕМОГИ.

У часи війни я бачила, як жінки з мого рідного міста Дніпро служать своїй країні різними способами. Деякі працюють на передовій, інші доглядають за солдатами та вивозять загиблих. Я брала інтерв'ю у жінок, які забезпечують захисників необхідними речами або розповідають світові про Україну. Деякі жінки приводять на світ нове покоління українців, а інші виховують дітей у умовах війни. Моя WOW-жінка, Радана, служить, день у день з’являючись перед своєю спільнотою.

Радана описує себе як відьму, яка глибоко пов’язана з елементами і ґрунтується на природі, черпаючи силу з навколишнього світу. Вона публікує пости про своє життя, про надію і сумніви, про таро і сльози, сміх і звичайні моменти. Вона розмовляє з людьми під час повітряних тривог, перевіряє, чи все гаразд після бомбардувань, і продовжує з'являтися в мережі, коли багато хто зневірений. Ця відкритість привернула до неї велику кількість прихильників, бо вона справжня. Після майже чотирьох років російської агресії українці звертаються до Радани, щоб знайти спокій, зв'язок та відчуття, що вони не самотні.

Україна витримує завдяки цьому поєднанню зусиль і тому, що так багато людей вирішили залишатися залученими. Радана - одна з них. Її підтримка Збройних Сил України залишається незмінною протягом багатьох років. Вона була і залишається активною з часів Революції Гідності 2014 року. Ця послідовність не залишилася непоміченою. Масштаб її зусиль і розмір спільноти, яку вона створила, явно зачепили за живе. Її акаунти в соціальних мережах неодноразово хакували росіяни, але щоразу вона поверталася, щоб відновити, відновити зв'язки і продовжувати. Як фенікс, що відроджується, як вона сама каже, вона повертається знову і знову.

За її присутністю в інтернеті стоять постійні дії. Радана збирає кошти на дрони та транспортні засоби для Збройних Сил. Гроші, отримані від її ворожіння на картах Таро, йдуть на харчування для фронту. Вона відкриває свій дім для втомлених і голодних військовослужбовців, підвозить солдатів, які прямують на передову, та підтримує підрозділи практичними способами, що викликають глибоку вдячність. Листи від бригад, яким вона допомогла, і численні військові медалі, що визнають її волонтерську роботу, свідчать про цей вплив. Солдати навіть подарували їй кошенят, яких вона безмежно любить.

Вся ця емоційна відкритість і постійна турбота про інших не обходиться без викликів. «Я можу плакати під час прямих трансляцій, - каже Радана, - а потім продовжувати допомагати людям, бо я не робот. Я людина, яка бачила і пережила занадто багато. Деякі особисті напади я терплю досить стійко. Інші мене ламають. Це боляче. Моральна стабільність є надзвичайно важкою, і в цьому немає нічого ганебного. Війна – це не гра»

Незважаючи на безперервні російські атаки, Радана продовжує піклуватися і діяти. Вона надихає мене робити те, що в моїх силах, в межах моїх можливостей і талантів, і продовжувати діяти.

- Ольга Шмайденко, засновниця WOW Woman.

Військовий волонтер, Емоційний якорь, Дніпро

1. Імʼя

Привіт, мене звати Катя, але в мене є ще один маленький секрет: після того, як я пішла до нашої рідної віри, я взяла ще одне ім’я, щоб його чули Боги, і ім’я це — Радана.

2. Де ви народилися і де ви зараз живете?

Я народилася у Дніпрі і знову проживаю тут, колись трішки жила у Харкові й у Словаччині, але дуже швидко засумувала за Україною та поїхала додому.

3. На кого навчались та за якою професією працюєте зараз?

Взагалі я вступила до ЖГУ ім. Івана Франка у Житомирі на факультет журналістики та на жаль пішла звідти бо знала, що, скоріш за все, довго не зможу працювати журналістом, бо люблю казати правду. Я шукала себе у різних професіях: була і нянькою, і продавчинею в різних магазинах, і навіть працювала в «МакДональдз». Працювала на важких лініях заводу «Peugeot», але не помічала найголовнішого — і це «найголовніше» колись тріснуло мене по голові. Та через біль, горе та сльози я прийшла до езотерики — тепер я у своїй атмосфері, я — відьма.

4. Як виглядав ваш звичайний день до повномасштабного та як змінилася ваше життя після вторгнення в Україну? Який ваш типовий день зараз (якщо це взагалі можливо)? Де ви були і як дізналися/відчули початок російського наступу? З якими труднощами вам довелося зіткнутися після вторгнення?

Я знала вже, що вночі спати не буду, бо був анонс промови плєшивого. Оскільки я в цій війні вже знала, що до чого, то згадала всіх своїх друзів, які казали, що війна колись буде страшна і ти ще будеш сумувати за АТО.

Уявіть собі ніч, ага — ту саму ніч. Як ця мумія розповідає про «спеціальну військову операцію» і каже щось про ваше місто. Моя голова була вся гаряча, я відчувала якийсь дивний струм.

Він закінчив промову, і я почула дивні звуки, а потім побачила, як мої вікна здригаються і ось-ось вони вилетять. Я була готова до цього — так я думала, але ні.

Я побігла до батька у кімнату та розбудила його словами: «Вставай, війна почалася». Батько так смачно матюкнувся і сказав будити маму. Мені це далося важко, бо вона пережила інсульт, але я намагалася зробити все максимально спокійно. Мама була, звісно, в шоці, і в цей момент я чомусь разом з нею уявила собі часи Другої світової та килимове бомбардування, а за вікном були десятки вогняних грибів (ага, схожих на ті, ядерні).

Я дістала телефон та почала плакати, кажучи: «Боже, сволоти, що ж ви робите?»

А знаєте, що саме цікаве? За декілька місяців я сказала людям на ефірі у TikTok, що буде страшенна, кривава війна, але з мене сміялися, і самі рабсіяни (так я їх називаю) казали, що «братський народ ніколи не нападе»)))

Але я була права. І знаєте що? Відео набрало мільйони переглядів, на ефірі було під 5 тисяч людей, я показувала перші дні не війни (бо я вже жила в ній), а перші дні саме справжнього повномасштабного пекла. Ці нелюди писали, що я дуже «еротично стогну», і що моя мама теж. Вони почали писати найбрудніші слова, які тільки можна було вигадати. Я тоді вже була відома, але під іншим псевдо. Мої перегляди росли ще більше, і тоді росіянам стало це не вигідно: вони зруйнували всю памʼять про моє мирне життя — її більше немає; ці спогади тепер тільки в моїй голові. Вони зламали Instagram, Twitter та зробили все, щоб знести і TikTok, і я надовго зникла.

Я не скажу, що мені було важко, але я, чесно кажучи, навіть не знала, яка вона — «тривожна валіза». Поки мама клала туди документи, я клала труси, шкарпетки та всі свої колоди карт — це було смішно.

Коли настав ранок, я вперше почула винищувачі, і мені стало страшно. Я відкрила вікно і, крізь сльози, кричала: «Дніпро, моє Дніпро, тримайся!» Батько сказав: «Це наші, доню, зараз росіяни отримають своє». Слухайте, мій батько зберігав мою менталку дуже довгий час — він вірив у ЗСУ, напевно, більше за всіх.

Ми вирішили поїхати до магазину. Крізь паніку і черги люди, на жаль, вели себе як скажені: не було ані туалетного паперу, ані взагалі нічого. Ми спокійно все переживали, і це було дуже добре. Купили в магазині те, що залишилося, та одразу поїхали допомагати на блокпост. У мене не було часу спати, бо я допомагала хлопцям: вони завжди могли погрітися, помитися в нас. Тоді я дивилася на них, як на єдине спасіння, але дивилася я на них ще з пекельного 2014-го — і пишалася тим, що я тут, з ними.

Зараз мій типовий день може бути різним: я можу зранку поїхати допомагати хлопцям і по дорозі обов’язково когось підвезти з військових. Іноді буває день, коли я просто вдома: передивляюся по картах безвісти зниклих, граюся з котами або виходжу в ефіри до людей. Сил зараз менше, ніж на початку, бо нас бити стали частіше — якраз дописую цей текст після атаки росіян на моє місто.

5. Які, на вашу думку, ваші сильні сторони та надздібності?

Напевно, моя сильна сторона в тому, що я змогла вийти й почати все з нуля — з новим сценічним ім’ям, яке люди точно не забудуть. Я змогла зібрати біля себе чимало людей і не дати їм зійти з розуму. Я пишаюся цим, але, якщо чесно, із сильних сторін я й не знаю, що ще назвати, бо я розбита максимально. Хоча я дуже швидко приходжу до тями, бо боротьба триває, і я не маю права здаватися.

6. Які конкретні дії (великі чи маленькі) зробили та продовжуєте робити, щоб допомогти Україні та українському народу? (напишіть, будь ласка, про свою роботу, про те, як ви почали займатися волонтерством, що ви робите, що вам намагалися завадити і чого ви досягли. Я дуже хотіла б про все це прочитати!)

Якщо чесно, то спочатку я була на різних акціях, а вже після Майдану почала разом з іншими людьми українізовувати місто та показувати людям істину й правду. І в нас це вдалося. Смолоскипна хода, День вишиванки та багато інших ініціатив — ви подивіться зараз на Дніпро: це небо і земля у порівнянні з тим, що було.

Мої збори починалися з найменшого, і першими це були берці для одного хлопця. Так я потихеньку допомагала, а потім настала чорна смуга: багато смертей, і я почала збирати на поховання. Для однієї сім’ї вдалося зібрати немалу суму й передати її.

Тоді ще не було таких великих потреб, запити були простіші й легші. А от з 2022 року почалося справді складне. Взагалі ми з мамою готували їсти, продавали техніку, щоб якось вижити. Я добре пам’ятаю, як до нас приїхали хлопці з ТРО і купили телевізор, бо їм він дуже був потрібен: старий, запилений, але він їм згодився. Мама продала всі свої вишиванки ручної роботи і віддала гроші хлопцям.

Десь у 2023 році, коли почали створювати телеграм-канал «Українська Фея», почалися й перші великі збори — а тепер я навіть і не згадаю, скільки їх було. Спільнота росте, і запити теж. З останніх зборів я закриваю збір на авто та ще один «Мавік». Досі не можу повірити, що я це змогла. Я закривала збори і для дітей, і для тварин, і ми збирали величезну кількість речей та смаколиків для госпіталів, і особисто теж привозили.

Я отримую від різних бригад дуже багато подарунків: прапори, смаколики, корм для котів, а також маю Подяку від командира 25-ї бригади. Я ставлю захист військовим нон-стоп, шукаю безвісти зниклих — і все це безкоштовно, бо вони для мене все.

Я змогла врятувати десятки життів завдяки прогнозам по містах і районах. Я також врятувала трьох котів, без яких уже не уявляю свого життя: одного з Дніпропетровщини, а двох — з Донеччини, їх врятувала 25-та бригада. Я забирала їх у різний час: Мавіка — у 2023-му, а Хʼюстона — у 2024-му, і вони моє все, такі крихітки були… зараз заплачу. А пан Чорнобай був уже дорослішим за них.

Я і моя команда ремонтували авто безкоштовно, не спали ночами, але які ж ми були щасливі, коли хлопці дякували нам і розписувалися на стіні, яку я вам покажу — вона для мене має неймовірну цінність. Це як скарб, який є лише в мене.

Тепер «Українську Фею» знає багато людей, і вона завжди приходить на допомогу. Мені вже сотні разів зносили акаунти, але я — пташка Фенікс: із новими силами знову вриваюся до своїх людей.

P.S-Не люблю вихвалятися,тому просто роблю тихенько свої добрі справи і частіше не фільмую але багато чого є ц телеграмі і цього достатньо

7. Як ви дбаєте про себе? Чи можна взагалі залишатися морально стабільним в умовах війни? Що саме допомагає вам збирати себе докупи?

Одне з найважчих питань. Я сивію страшно, я не сплю місяцями, і вже дійшло до того, що мої панічні атаки просто мене добивають. Тому я відкрито, на весь світ, кажу, що почала приймати антидепресанти — і так, майже всі мої друзі та колеги також їх приймають.

Інколи я можу просто поїхати та купити собі піжаму (я їх дуже люблю) — це моє маленьке зняття стресу. Зараз я більше приділяю уваги своєму здоров’ю, намагаюся працювати зі своїм ПТСР та затяжною депресією, але люди вражені тим, що перед ними я виглядаю зібраною та сильною.

Я можу розплакатись на прямих ефірах, а потім знову допомагати людям, бо я не робот, я — людина, яка багато чого пережила і побачила.

Буває, що деякі атаки я переношу доволі стійко, а буває, що просто вже не можу — і мені болить.

Залишатися морально стабільним вкрай важко, але не соромтеся цього: війна — це не гра, а страшні реалії.

Мені дуже допомагає будь-яка волонтерська діяльність: зібрати збір, допомогти хвостатим, відвезти щось хлопцям. А ще — мої коти. Я чесно скажу, що все життя буду дякувати військовим за цей подарунок, бо вони — мій антистрес.

Зараз, після обстрілів, я п’ю чай і лежу під ковдрою — і це теж допомагає.

Після кожного обстрілу я питаю у підписників на каналі: як вони? Чи потрібна їм допомога?

Я 24/7 поруч з ними.

Ми читаємо молитву до Роду на захист та молитву до Святої Смерті і це допомагає.

8. Чи відчуваєте, що війна змінила вас? Яким чином? Чи здивувались ви самій собі (як ви тримались, залишалися сильними, знаходили натхнення в несподіваних джерелах тощо), у своїй країні, у своїх уявленнях про людяність, у своєму ставленні до світу? Що стало для вас прозрінням?

Змінила повністю, і це помітили всі, бо кажуть, що я розумна не по роках.

Ооо, пишу вам це, а над нами летить шахед, і я чую постріли.

Оу, там ще 20 штук летить — зараз будуть зоряні війни. Ехх, ось так і живемо. А може ще бути й балістика та все, що хочеш. Життя бентежне ;)

Завдяки моєму батькові я тримаюся: він, як і в перший день повномасштабного вторгнення, ніколи не здавався. І коли на Дніпро летіло 30 ракет, він моніторив новини на другому поверсі .

Всі в шоці, що я знаю кожну назву ракети, її дальність та взагалі дуже добре стала розбиратися у всьому цьому.

Натхненням для мене завжди буде Маріуполь і люди, які пройшли пекло. Люди, які бачили смерть в очі, але казали їй: «Не сьогодні, дорогенька».

Натхнення — це Грєнка, Тайра, Да Він Чі, Малі, Віталій Скакун, Моджахед, але список можна продовжувати аж до нескінченності. На жаль, багатьох уже немає в живих, але вони дарували мені силу та мужність, і я прекрасно розуміла, що разом ми — велика сила.

Натхнення і бажання жити попри все пекло давали мені наші титанічні люди. Більше ніхто не зміг би це зробити, бо вони — усе, що в нас є.

Я зовсім інша, і я дуже рада, що як би важко не було, я точно знаю: мене не зламати. Я буду сильною завжди.

9. Що ви хочете, щоб світ знав про українців у цей момент часу? Про українських жінок?

Я хочу сказати, що любов і добро переможуть, але інколи зло думає, що перемагає — хоча це тільки воно так думає. Україна на стороні добра і захищає всю планету від нечисті. Я би дуже хотіла, щоб увесь світ звернув увагу і подивився на мапу: як маленька та світла країна кровоточить вже четвертий рік від великої пухлини під назвою Росія.

Ніхто ніколи не порівняється з нашими жінками. Взагалі, наші дівчата крізь все: вони плетуть сітки, воюють, виховують нове покоління в надскладних умовах, евакуюють тварин та людей із зони бойових дій, борються за полонених. Титанічні жінки на всьому світі — це українки.

10. Які WOW-жінки вас надихають?

Як я вже й казала про наших жінок, вони найсильніші в цьому несправедливому світі. Моя мама — взагалі унікальна жінка. На жаль, я відправила її з батьком до Норвегії, бо дуже боялася, що вона не переживе все те пекло, яке переживаю я; але й там вона не сидить без діла: почала малювати неймовірні картини і продовжує це робити. А ще виходить на акції в підтримку та донатить на ЗСУ, бо не може сидіти як біженка — вона працює й каже, що не може інакше.

Вона дуже ніжно підписана у TikTok як «Олена — мама Феї» (щоб усі знали, що це та сама матуся Української Феї). На сторінці ви можете побачити більше картин: https://www.tiktok.com/@usere2qaqp111l?_t=ZM-90l8U1iWoLE&_r=1. Мама фільтрує підписників, бо росіянам там робити нічого; враховуйте це.

Моя мама — ще той міцний горішок, і вона завжди казала, що якби не її вік, то вона б уже давно воювала. Я в це вірю — вона така.

11. Яке місце або заняття робить вас найщасливішою?

Кладовище… Звучить моторошно, але це місце сили, тиші та спокою. Там наші герої. Часто я приходжу на різні кладовища, мовчу з ними, спілкуюся і кажу їм, що все було недарма.

Раніше я любила гуляти в лісі, але чомусь зараз мене туди не тягне: відчуваю себе винною перед матінкою-природою, бо знаю, як їй болить. Але хочу нагадати, що природа не пробачає таких знущань над нею, і люди, які думають, що ця війна тільки в нас, дуже помиляються — природа буде мстити.

Я щаслива, коли закриваю збір, коли отримую звіт від хлопців, що це їм дуже допомогло. В інший час я роблю програмні свічки, бо віск — це терапія для душі: він має пам’ять, і працювати з ним — одне задоволення.

12. Що ви зробите в першу чергу, коли Україна переможе? Про що ви мрієте для себе та своєї родини після закінчення війни?

Я хочу поїхати в Маріуполь, впасти там і плакати. Саме там потрапив у полон друг моєї сестри, з яким я не встигла познайомитися, і саме там загинув той хлопець, який врятував мій телефон у 2014 році на Майдані. Саме там тривала запекла боротьба, і я хочу цілувати цю землю та просто плакати.

Потім я планую їздити по всіх болючих містах і залишати світлини, щоб ніхто та нічого не було забуте.

Я буду чекати на татуся з мамою і уявляю, як ми разом з мамою будемо робити свічки та проводити наші сімейні вечори разом із батьком, який має феноменальну пам’ять і розповідатиме нам про кожну подію та кожного героя.

А поруч будуть Хʼюстон, Чорнобай та мій Мавік. Ну і, звісно, я буду чекати своїх друзів, бо зараз перебуваю у розпачі: саме нещодавно зник мій друг на Донеччині.

13. Чим, на Вашу думку, росіяни як народ відрізняються від українців? Чи знали ми про ці відмінності до повномасштабного конфлікту? Чи були в стані заперечення?

Я зростала в російськомовній сім’ї, де всі дивилися Перший канал і усіляке рабсія́нське лайно. Моя мама спілкувалася суржиком, і мені завжди було це цікаво.

Я навчалася в україномовних школах, і це, мабуть, мене врятувало, бо я знала, як то кажуть, базу. Коли я була мала, то бачила, як росіяни називали Ічкерійців терористами. Уявіть собі таку картину: маленька дівчина вірить Шамілю Басаєву та впевнена, що він сама добра людина. Я була права ;)

У 2008 році, коли всі сиділи в «Контакті», мені вже тоді виписували, що я хохлушка, і що вони захоплять Донецьк та Луганськ. Уявляєте? Я з 2008 року вже не любила і не довіряла цим людям. Я постійно сварилася з ними, як дивно, що ці погрози були чимось більшим, і якби наші люди це побачили, вони б ніколи не називали їх братським народом.

Колись ми жили у квартирі, і з нами були сусіди. Вони потім поїхали до Москви, бо їх батько був ледь не правою рукою Путіна. Вони якось приїхали і завітали до нас, і мене дуже злякало те, що вона сказала: у її чоловіка є справи в Криму. Ну, думаю, далі ви вгадали, які події відбулися…

Ми різні.

Вони звинувачують нас у нацизмі, але саме на рашці його занадто багато. Саме там дуже багато зла та насилля, і це вони доказали і показали всьому світу на цій війні.

До речі, хочу зауважити: ті, хто спілкується наче російською в Україні і їх цькують, — це неправильно. Ця мова — східноукраїнська і з російською не схожа зовсім, бо в нас «тормозок», «трємпель», «кульок», а найголовніше — це наше «ШО», а в них — прокляте «ЧЕ».

Тому варто не плутати їхню мову з нашими діалектами. А щоб не було такого розколу в суспільстві, навчайте дітей українською, говоріть з ними у повсякденному житті. Любов до України та вивчення мови закладене в нас з раннього дитинства, і тоді не буде ніякої потреби комусь казати: «А чому ти не на рідній мові спілкуєшся?»

Все прийде з часом. Зараз основна ціль — перемогти ворога.

14. Чи відчуваєте ви, що люди, які виїхали з України під час хвилі виїзду у 2022 році, або ті українці, які вже роками живуть за кордоном, чи мають вони якусь відповідальність перед батьківщиною?

Однозначно так і ніяк інакше. Мої батьки виходять на акції, а батько взагалі каже норвежцям, що якщо ви не будете допомагати Україні, то тут будуть панувати росіяни. На жаль, не всі такі свідомі. Давайте чесно скажемо: більшість забула вже про свою Батьківщину. Мої знайомі, які залишилися там із чоловіками, взагалі жодного донату або банального репосту моїх зборів не зробили. У них немає часу, бо поки вчора росія бомбардувала моє місто, ці люди святкували щось та ходили на шопінг. Ця війна крізь, і слід це пам’ятати. Всі вони відповідальні за свої вчинки.

Мені соромно за таких людей, і від своїх слів я не відмовляюся.

15. Де інші можуть знайти інформацію про вас/вашу діяльність? (посилання на вебсайт, сторінки в соцмережах тощо)

Українська Фея буде завжди з вами у TikTok, навіть якщо її знову заблочать:

tiktok.com/@ukranian_fairy3 — це лише один з моїх акаунтів.

Але завжди є Telegram-канал, у якому ви знайдете купу зборів, звітів, а ще багато інформації: зокрема прогнози на кожне місто та область, які я роблю кожну неділю. Також прогнози по іншим питанням, наприклад, чи буде нова зброя у рашці, що буде з ЧАЕС, на яких напрямках буде гаряче: https://t.me/ukranian_fairy88

Моя велика родина чекає на вас. Разом — сила. Слава Богам та Роду нашому. Слава Україні та її Героям. Обіймаю міцно. Ваша Фея з незламного міста Дніпро.

Мій інстаграм де я транслюю життя на війні https://www.instagram.com/radana_fairy_88